Объяснение: Вели́ке кня́зівство Лито́вське (лат.: Magnus Ducatus Lithuaniae, скорочено ВКЛ), повна назва — Вели́ке кня́зівство Лито́вське, Руське, Жемайтське та інших земель — монархічна держава у Східній Європі середньовіччя і нового часу. Існувала в 1236–1795. У час найбільшого розширення території знаходилось на теренах сучасної Литви, Білорусі, більшої частини України, крайньої західної частини Росії, Придністров'ї, Молдови, невеликої частини східної Польщі та невеликої частини східної Латвії.
Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство Литовське створене на землях балтських племен в 13-му столітті на основі східно-балтської за своїм етнічним походженням язичницької держави Міндовга. ВКЛРЖ значно розширене територіально у 14-му столітті за правління Гедиміна та його нащадків.
З 1385 перебувала в унії з Польським королівством. 1387 прийняла християнство у латинському обряді. 1569, за результатами Люблінської унії, об'єдналася із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполита. До 1569 керувалася спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[13] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Вільні (з 1323). На місцях управлялася князями і шляхтою різних національностей. Мала високий рівень децентралізації врядування.
Наприкінці 15 століття, в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 850 000 км², на якій мешкало до 4,5 млн осіб різних національностей та конфесій. В елітарній культурі певний час панували руська мова та православ'я, які у 16 столітті витіснили польська мова та католицизм.
Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством — Руським королівством на південному заході.
Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом Російської імперії. 1772 року, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, втратила Східну Білорусь. У 1792 і 1795, після другого й третього поділів, остаточно анексована Російською імперією.
1. Did he cook yesterday? Yes, he did. Да, он готовил. 2. Does he cook dinner every Friday? No, he doesn't. Нет, он не готовит. 3. Will he cook tomorrow? Yes, he will. Да, он будет готовить. 4. Was he cooking when the phone rang? Yes, he was cooking when the phone rang. Да, он готовил, когда зазвонил телефон. 5. Is he cooking now? No, he isn't. Нет, не готовит. 6. Will he be cooking when you come? Yes, he will. Да, он будет готовить. 7. Had he cooked the dinner when the phone rang? Yes, he had. Да, он уже приготовил. 8. Has he cooked many meals? No, he hasn't. Нет, не приготовил. 9. Will he have cooked dinner by the time you come? No, he won't. Нет, он не приготовит. 10. Had he been cooking for a long time before he took lessons? Yes, he had. Да, он готовил. 11. Has he been cooking for over an hour? No, he hasn't. Нет, это не так. 12. Will he have been cooking all day by the time she gets home? Yes, he will. Да, он будет.
Объяснение: Вели́ке кня́зівство Лито́вське (лат.: Magnus Ducatus Lithuaniae, скорочено ВКЛ), повна назва — Вели́ке кня́зівство Лито́вське, Руське, Жемайтське та інших земель — монархічна держава у Східній Європі середньовіччя і нового часу. Існувала в 1236–1795. У час найбільшого розширення території знаходилось на теренах сучасної Литви, Білорусі, більшої частини України, крайньої західної частини Росії, Придністров'ї, Молдови, невеликої частини східної Польщі та невеликої частини східної Латвії.
Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство Литовське створене на землях балтських племен в 13-му столітті на основі східно-балтської за своїм етнічним походженням язичницької держави Міндовга. ВКЛРЖ значно розширене територіально у 14-му столітті за правління Гедиміна та його нащадків.
З 1385 перебувала в унії з Польським королівством. 1387 прийняла християнство у латинському обряді. 1569, за результатами Люблінської унії, об'єдналася із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполита. До 1569 керувалася спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[13] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Вільні (з 1323). На місцях управлялася князями і шляхтою різних національностей. Мала високий рівень децентралізації врядування.
Наприкінці 15 століття, в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 850 000 км², на якій мешкало до 4,5 млн осіб різних національностей та конфесій. В елітарній культурі певний час панували руська мова та православ'я, які у 16 столітті витіснили польська мова та католицизм.
Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством — Руським королівством на південному заході.
Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом Російської імперії. 1772 року, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, втратила Східну Білорусь. У 1792 і 1795, після другого й третього поділів, остаточно анексована Російською імперією.