Пробач я погано знаю україській але ось На думку Н. М. Гальковского, «в купальському святі поєдналося два елемента: язичницький та християнський»[12]. Дохристиянське назва свята невідомо. Назва Іван Купала має народно-християнське походження і є слов'янським варіантом імені Іоанн Хреститель[13], оскільки епітет Іоанна - перекладається з грецької як «купатель, погружатель» (грец. βαπτιστής)[14]. Така назва свята було обумовлено і власне слов'янськими уявленнями: праслав. kǫpati означало ритуальне обмивання, очищення, яке здійснювалося у відкритих водоймах[15]. Тому, з одного боку, саме цей дієслово був застосований для перекладу епітета «хреститель», а з іншого боку, назва свята пізніше було переосмислене народної етимології і пов'язане з ритуальними купаннями в річках під час цього свята.[джерело не вказано 17 днів]
Деякі науково-популярні[16] і неоязыческие[джерело не вказано 17 днів] видання пов'язують свято з язичницьким божеством Купала, посилаючись на «Густинський літопис». Він відзначається практично у всіх слов'янських народів. Зокрема, в Латвії в цей день відзначають свято Ліго, ритуали якого практично нічим не відрізняються від купальських[16]. Проте дана точка зору не поділяється вченими, оскільки вкрай сумнівно колишнє існування в слов'янському язичництві самого цього божества. Вперше про божество «Купала» згадується в пізньої Густинському літописі (XVII століття), і є плодом непорозуміння: літописець, знаючи про «бісівських ігрищах» на Івана Купалу, прийняв назву свята за ім'я язичницького бога. Згодом це непорозуміння було повторено переписувачами, а потім і попередніми дослідниками слов'янської міфології, в результаті чого у слов'янському пантеоні з'явилося нове «божество»[17]. На ділі ж Купала божеством ніколи не був і міг з'явитися в народних уявленнях лише як фольклорна персоніфікація свята, відбилася, наприклад, в піснях[18].
Музыкальной школе Школа! Твой порог незабываем: Ранец, сменной обуви мешок… Первый раз мы с мамами шагаем, А, вернее, делаем шажок. Трепетно, взволнованно и странно – Мир богатства звуков, волшебство! Был для поступающих желанным, А играть – уменьем, колдовством. Пальцы наши были неуклюжи, Руки непослушны… Тяжело. И от звуков увядали уши, Создавалось наше мастерство. Мы трудились всяко: наслаждались Звуками, ленились иногда, И по-разному мы все старались, И летели чередой года… Снова у знакомого порога – Покидаем этот чудный храм И уносим в душах очень много, Да и много оставляем там! До свиданья, дорогая школа, Светлый холл, порядок и уют, Ребятишек хоровод веселый, Где 7 лет давали нам приют. Где учили, прививали знанья, Расширяли души, кругозор, Среди всех сокровищ мирозданья К музыке наш обращали взор. Музыка нам в души проникала, Забирала навсегда в полон, И за то, что нашей жизнью стала, Вам, учителя, земной поклон!
