2. поняття про рефлекс. будова рефлекторної дуги та її ланок.
нервова регуляція функцій організму – здійснюється за участю нервової системи (частіше, та не завжди – цнс).
особливостями нервової регуляції є те, що вона відбувається:
а) точно;
б) швидко; швидко вмикається, швидко вимикається, якщо потреба в ній зникає.
елементарним, найпростішим актом нервової регуляції є рефлекс – відповідь на подразнення, що починається з подразнення рецепторів і здійснюється за участю нервової системи.
рефлекторна дуга – шлях, по якому передається інформація при здійсненні рефлексу. тобто, рефлекторна дуга – морфологічний субстрат рефлексу. схема найпростішої, елементарної рефлекторної дуги (на прикладі шкірно-м’язового рефлексу) має такий вигляд:
із схеми видно, що рефлекторна дуга має такі відділи:
1.рецептори певної рефлексової зони. вони забезпечують:
- сприймання інформації про дію подразника;
- первинний аналіз цієї інформації (якість, сила, час дії, ступінь новизни подразника);
- кодування інформації – перетворення енергії подразника в енергію нервового сигналу (серія пд), причому ця серія пд відображає параметри подразника.
2. аферентний провідник – провідник першого порядку – чутливі (аферентні) нервові волокна, відростки псевдоуніполярних клітин, що локалізовані в чутливих іях. забезпечують передачу інформації про дію подразника в нервовий центр: а) точно, б) швидко, в) без змін.
3. нервовий центр – структури у межах цнс, що беруть участь у здійсненні рефлексу. забезпечують аналіз інформації, що надійшла з рецепторів, і синтез адекватного еферентного сигналу – аналітико-синтетична функція. на основі цієї функції цнс як сукупність нервових центрів виконує координаційну функцію – узгоджує між собою діяльність різних структур, органів, тканин організму.
4. еферентний провідник – провідник другого порядку – передає від нервового центру керуючий (еферентний) сигнал до органа-ефектора: а) швидко, б) точно, в) без змін.
5. орган-ефектор – змінює свою діяльність під впливом керуючого сигналу так, що досягається пристосувальний (корисний) результат.
рефлекси замикаються на різних рівнях цнс, аж до кори головного мозку. відповідно до цього існує поняття про інтегральний та локальний центри.
локальний нервовий центр – сукупність структур цнс, без яких здійснення даного рефлексу стає неможливим (якщо зруйнувати будь-яку з них, рефлекторна реакція зникає).
інтегральний нервовий центр сукупність усіх нейронів цнс, що беруть участь у здійсненні даного рефлексу. таким чином, локальний центр входить до складу інтегрального.
нейрони локального центру суворо специфічні для кожного рефлексу.
нейрони інтегрального центру можуть бути спільними для різних рефлексів. тому ці нейрони сприяють координації (інтеграції) окремих рефлексів у цілісні реакції організму у відповідь на подразнення (узгоджують окремі рефлекси між собою).
3. рецептори, їх класифікація та збудження.
рецептори – спеціалізовані структури, що забезпечують:
а) сприйняття інформації про дію подразника;
б) первинний аналіз цієї інформації (сила, якість, час дії, новизна подразника).
в) кодування інформації.
існують різні класифікації рецепторів, в основі яких лежать різні властивості рецепторів:
1. за психофізіологічними відчуттями, що виникають при збудженні рецепторів, вони поділяються на:
зорові;
слухові;
смакові;
нюхові;
термічні;
кінетостатичні, тощо.
2. за особливостями будови:
2.1. за наявністю спеціалізованої сенсорної клітини:
первинні – інформація про дію подразника сприймається безпосередньо нервовим закінченням;
вторинні – інформації про дію подразника сприймається спеціалізованою сенсорною (рецепторною) клітиною, а далі передається на нервове закінчення.
2.2. за наявністю чи відсутністю допоміжних структур:
вільні нервові закінчення – допоміжних структур не мають;
рецептори, що мають допоміжні структури (більшість); усі допоміжні структури створюють оптимальні умови для сприйняття рецептором інформації про дію адекватного подразника (подразник, до дії котрого рецептор спеціалізований у ході еволюції);
3. за природою адекватного подразника:
механорецептори;
хеморецептори;
терморецептори;
фоторецептори.
4. за локалізацією:
екстерорецептори – сприймають інформацію про дію зовнішніх чинників (шкірні рецептори, зорові, тощо);
інтерорецептори – сприймають інформацію про дію внутрішніх чинників (вісцерорецептори, пропріорецептори, тощо);
5. за швидкістю адаптації:
рецептори, що швидко адаптуються (дотикові рецептори шкіри);
рецептори, що адаптуються з середньою швидкістю (більшість рецепторів);
рецептори, що повільно адаптуються (вестибулярні).
у структурі більшості рецепторів виділяють такі елементи:
К однодольным растениям относят широко распространенную хлебную культуру - пшеницу, рожь, кукурузу. Кожура семени пшеницы плотно срослась со стенкой плода, называемого зерновкой. Окраска зерновок пшеницы беловатая или красноватая, в верхней части виден хохолок из волосков.
Если сделать продольный разрез зерновки, то мы увидим, что зародыш расположен у основании семени . Основную часть зерновки составляет эндосперм.
На препарате продольного разреза зерновки под микроскопом видны органы зародыша, зародышевый корешок, стебелек и почечка. Семядоля расположена сбоку зародыша на границе эндоспермом и имеет форму щита, только очень маленького, поэтому семядолю и называют щитком.
Зародыш пшеницы, как и других хлебных культур, имеет своеобразное строение и отличается от других однодольных растений боковым положением семядоли и крупной, хорошо сформированной почечкой.
Среди однодольных встречаются растения, например стрелолист, частуха подорожниковая, семена которых не имеют эндосперма. В таких семенах запасные вещества сосредоточены в зародыше. Когда семя прорастает, питательные вещества из клеток эндосперма поступают к зародышу через семядолю. Растения, зародыши которых имеют одну семядолю, называют однодольными. Семена других однодольных растений, например лука, ландыша, тоже имеют эндосперм, но он окружает зародыш, а не прилегает к нему с одной стороны, как у пшеницы и других злаков 100. Итак, семена имеют семенную кожуру и зародыш. У двудольных растений зародыш содержит две семядоли, а запасные питательные вещества обычно находятся либо в самом зародыше, либо в эндосперме. Зародыш однодольных имеет только одну семядолю, а питательные вещества находятся, как правило, в эндосперме.
Бурые медведи оседлы. В отличие от белых. За каждым зверем стоит определенный участок земли. В его пределах есть особые места, в которых медведь находит убежище, кормится, залегает в берлогу. Легко здесь обнаружить медвежьи тропы - пути наиболее частого передвижения медведей. Основная питательная база бурого медведя - растительные корма. Это могут быть разнообразные плоды, корневища растений, сочная зелень. Чтобы разнообразить свой рацион представители этого вида охотятся на рыбу, едят насекомых. А в весеннюю пору объектом его охоты могут стать олени, лоси и кабаны. Бывает, что бурый медведь с удивительным терпением сидит у нор сурков и сусликов, поджидая их появление. Бурый медведь впадают в зимнюю спячку. Она длится от 75 до 195 дней в году. Спят они в берлогах, которые обустраивают под упавшими деревьями.
Вид белый медведь образовался сравнительно недавно. Палеонтологи относят возникновение белых медведей к 250 тыс. лет назад. Белый медведь произошел от того же предка, что и бурый. Только полярный медведь при к жизни в суровых условиях среди льдов. Популяция белых медведей немногочисленна, поэтому этот вид включен в Красную книгу. Белый медведь - хищник. На хищничестве он и специализируется. Охотится на морских зайцев, кольчатых нерп и даже на моржат. В терпеливости и ему не откажешь! Белый медведь может долгое время находиться у дыхательных лунок тюленей и при их появлении нападать на них. Но время того стоит. Ведь жир тюленя и его шкура - самое любимое блюдо белых медведей. Интересно, что белый медведь может всего за один час съесть такое количество пищи, масса которого равна 10% от массы тела самого медведя. Белый медведь часто кочует. Действительно, он совершает сезонные кочевки, которые очень длительны по времени.
ответ:
2. поняття про рефлекс. будова рефлекторної дуги та її ланок.
нервова регуляція функцій організму – здійснюється за участю нервової системи (частіше, та не завжди – цнс).
особливостями нервової регуляції є те, що вона відбувається:
а) точно;
б) швидко; швидко вмикається, швидко вимикається, якщо потреба в ній зникає.
елементарним, найпростішим актом нервової регуляції є рефлекс – відповідь на подразнення, що починається з подразнення рецепторів і здійснюється за участю нервової системи.
рефлекторна дуга – шлях, по якому передається інформація при здійсненні рефлексу. тобто, рефлекторна дуга – морфологічний субстрат рефлексу. схема найпростішої, елементарної рефлекторної дуги (на прикладі шкірно-м’язового рефлексу) має такий вигляд:
із схеми видно, що рефлекторна дуга має такі відділи:
1.рецептори певної рефлексової зони. вони забезпечують:
- сприймання інформації про дію подразника;
- первинний аналіз цієї інформації (якість, сила, час дії, ступінь новизни подразника);
- кодування інформації – перетворення енергії подразника в енергію нервового сигналу (серія пд), причому ця серія пд відображає параметри подразника.
2. аферентний провідник – провідник першого порядку – чутливі (аферентні) нервові волокна, відростки псевдоуніполярних клітин, що локалізовані в чутливих іях. забезпечують передачу інформації про дію подразника в нервовий центр: а) точно, б) швидко, в) без змін.
3. нервовий центр – структури у межах цнс, що беруть участь у здійсненні рефлексу. забезпечують аналіз інформації, що надійшла з рецепторів, і синтез адекватного еферентного сигналу – аналітико-синтетична функція. на основі цієї функції цнс як сукупність нервових центрів виконує координаційну функцію – узгоджує між собою діяльність різних структур, органів, тканин організму.
4. еферентний провідник – провідник другого порядку – передає від нервового центру керуючий (еферентний) сигнал до органа-ефектора: а) швидко, б) точно, в) без змін.
5. орган-ефектор – змінює свою діяльність під впливом керуючого сигналу так, що досягається пристосувальний (корисний) результат.
рефлекси замикаються на різних рівнях цнс, аж до кори головного мозку. відповідно до цього існує поняття про інтегральний та локальний центри.
локальний нервовий центр – сукупність структур цнс, без яких здійснення даного рефлексу стає неможливим (якщо зруйнувати будь-яку з них, рефлекторна реакція зникає).
інтегральний нервовий центр сукупність усіх нейронів цнс, що беруть участь у здійсненні даного рефлексу. таким чином, локальний центр входить до складу інтегрального.
нейрони локального центру суворо специфічні для кожного рефлексу.
нейрони інтегрального центру можуть бути спільними для різних рефлексів. тому ці нейрони сприяють координації (інтеграції) окремих рефлексів у цілісні реакції організму у відповідь на подразнення (узгоджують окремі рефлекси між собою).
3. рецептори, їх класифікація та збудження.
рецептори – спеціалізовані структури, що забезпечують:
а) сприйняття інформації про дію подразника;
б) первинний аналіз цієї інформації (сила, якість, час дії, новизна подразника).
в) кодування інформації.
існують різні класифікації рецепторів, в основі яких лежать різні властивості рецепторів:
1. за психофізіологічними відчуттями, що виникають при збудженні рецепторів, вони поділяються на:
зорові;
слухові;
смакові;
нюхові;
термічні;
кінетостатичні, тощо.
2. за особливостями будови:
2.1. за наявністю спеціалізованої сенсорної клітини:
первинні – інформація про дію подразника сприймається безпосередньо нервовим закінченням;
вторинні – інформації про дію подразника сприймається спеціалізованою сенсорною (рецепторною) клітиною, а далі передається на нервове закінчення.
2.2. за наявністю чи відсутністю допоміжних структур:
вільні нервові закінчення – допоміжних структур не мають;
рецептори, що мають допоміжні структури (більшість); усі допоміжні структури створюють оптимальні умови для сприйняття рецептором інформації про дію адекватного подразника (подразник, до дії котрого рецептор спеціалізований у ході еволюції);
3. за природою адекватного подразника:
механорецептори;
хеморецептори;
терморецептори;
фоторецептори.
4. за локалізацією:
екстерорецептори – сприймають інформацію про дію зовнішніх чинників (шкірні рецептори, зорові, тощо);
інтерорецептори – сприймають інформацію про дію внутрішніх чинників (вісцерорецептори, пропріорецептори, тощо);
5. за швидкістю адаптації:
рецептори, що швидко адаптуються (дотикові рецептори шкіри);
рецептори, що адаптуються з середньою швидкістю (більшість рецепторів);
рецептори, що повільно адаптуються (вестибулярні).
у структурі більшості рецепторів виділяють такі елементи: