вид (лат. species) — основная структурная единица биологической систематики живых организмов (животных, растений имикроорганизмов)[1]; таксономическая, систематическая единица, группа особей с общими , и поведенческими признаками, способная к взаимному скрещиванию, в ряду поколений плодовитое потомство, закономерно распространённая в пределах определённого ареала и сходно изменяющаяся под влиянием факторов внешней среды.
по состоянию на 2011 год число описанных видов живых организмов составляло примерно 1,7 млн[2] (см. раздел «статистика»). общее число видов, существующих на земле, оценивается по-разному: называется цифра 8,7 млн[3][4], в том числе цветковые растения — около 400 тысяч видов[5] (сейчас описано примерно 300 тысяч); другие учёные считают, что одних лишь видов грибов на нашей планете существует более 5 миллионов видов (при том, что сейчас описано всего лишь около 100 тысяч)[5]. число вымерших видов, по некоторым оценкам, составляет около 500 миллионов[6].
• У складі внутрішнього середовища виділяють кров, міжклітинну рідину та лімфу. До складових частин внутрішнього середовища відносять і внутрішньоклітинну рідину цитоплазми, оскільки вона є безпосереднім середовищем, у якому відбуваються основні реакції обміну речовин. Об'єм цитоплазми в організмі дорослої людини складає близько 30 л, міжклітинної рідини – близько 10 л, а крові й лімфи – 4-5 л.
• Особливостями внутрішнього середовища є рідкий стан, відносна сталість і динамічність складу та властивостей.
• Забезпечує оптимальну життєдіяльність усіх клітин організму, його тканин і органів, що, у свою чергу, зумовлює широкі можливості пристосування особин до різних умов навколишнього середовища.
Отже, внутрішнє середовище організму – це сукупність рідин (кров, тканинна рідина, лімфа та рідина цитоплазми) із відносною сталістю і динамічністю складу та властивостей, забезпечує оптимальну життєдіяльність усіх клітин організму.
Вперше гомеостаз в організмі як процеси, що забезпечують постійність біологічних рідин, розглянув К. Бернар у середині XIX ст. Сам термін гомеостаз запропонував американський фізіолог Уолтер Бредфорд Кеннон (1871-1945) лише у 1929 році. Теорією, яка поєднала усі різноманітні підходи до розуміння механізмів і проявів гомеостазу, стала теорія функціональних систем Π. К. Анохіна.
Загальна характеристика гомеостазу
■ Гомеостаз організму людини зумовлений її генотипом і тому має індивідуальний характер (наприклад, вміст специфічних білків).
■ Відображенням гомеостазу є наявність біологічних параметрів (наприклад, температура тіла, осмотичний тиск, кров'яний тиск, вміст йонів, білків, вуглеводів тощо.
■ Сталість внутрішнього середовища забезпечується безперервною роботою органів фізіологічних та функціональних систем (наприклад, органи кровоносної, травної, видільної систем для підтримання оптимального вмісту глюкози в крові після їди).
■ Регулюється гомеостаз центральними системами регуляції: нервовою, ендокринною та імунною.
■ Основними компонентами гомеостазу є: 1) елементи та сполуки, які забезпечують потреби клітини (наприклад, вода, солі, глюкоза); 2) фізико-хімічні процеси, які впливають на активність клітини (наприклад, температура, осмотичний тиск, дифузія); 3) механізми, які забезпечують структурно-функціональну цілісність організму (наприклад, спадковість, регенерація, репарація).
Отже, гомеостаз (від грец. homoios – рівний, stasis – стан) – здатність завдяки процесам саморегуляції зберігати відносну динамічну сталість внутрішнього середовища, що забезпечує оптимальні умови для життєдіяльності клітин.
Животные бывают разные ,как и их поведение.
Дикие.Обычно они питаются мясом(хищные):Волк
Спокойные:Обычно едят траву или мясо мелких животных:Кролик(травоядные),но и кошка(может есть кролика или мышь)
Поведение животные можно понять по их признакам(как кошка ,есои виляет хвостом)
Поведение их в том,что от этого зависит здоровье и человека.
Диких животных сложно воспитывать(которыетживут в лесу).