Основні фактори середовища передусім (принаймні для наземних угруповань) характеризуються зональністю в розподілі температур та опадів по земній кулі. Як відомо, результатом цього є природні зони, що змінюють одна одну в міру віддалення від екватора.
Важлива також довготна провінціальність яка, зумовлює ступінь континентальності клімату. Велике ускладнення в ідеальну картину вносять, звичайно, гірські кряжі, співвідношення площ суші і морів тощо. В горах також виражена зональність, яку звичайно називають висотною поясністю.
У південних горах у найзагальнішому вигляді іноді можна виявити аналогію висотних поясів з широтними зонами, хоч ці аналогії все таки досить обмежені принципово різною сезонністю таких факторів, як режим освітленості, температур, а іноді й вологості.
На загальному тлі зональних змін факторів середовища проявляються також так звані екстразональні та інтразональні впливи, зумовлені наявністю гірських підвищень, міжгірних улоговин, заболочених низин, різною експозицією схилів тощо.
Таким чином зональними називають біоценози, характерні для даної зони, тобто, які займають плакори.
Объяснение:
Біоценоз – сукупність рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що заселяють певну ділянку суші або водоймища (біотоп). Всі вони пов’язані як між собою, так і з абіотичними факторами середовища. Біоценоз – це динамічна, здатна до саморегуляції система, компоненти якої (продуценти, редуценти і консументи) взаємозалежать один від одного. В біоценозі виділяють: зооценоз (сукупність тварин), фітоценоз (сукупність рослин), мікоценоз (сукупність грибів), мікроценоз (сукупність мікробів).
Независимо от того, что конечности выполняют множество функций и у разных зверей сильно различаются по внешнему виду, передняя и задняя конечности всех млекопитающих имеют общий тип строения — обе они состоят из трех отделов: плечо, предплечье и кисть (передняя) или бедро, голень и стопа (задняя) . основная функция конечностей — передвижение. опора при движении осуществляется на кисть и стопу. по тому, какая часть кисти или стопы используется при опоре, млекопитающие разделяются на: стопоходящих — то есть опирающихся при ходьбе на всю нижнюю плоскость стопы, как человек или медведь; пальцеходящих — опирающихся только на пальцы — например, волк или рысь; фалангоходящих — опирающихся на концевые фаланги пальцев. к ним относятся копытные — лось, олень, кабан. характерной особенностью устройства лап являются мякиши (по-другому называемые ступательными или подошвенными мозолями, подошвенными подушечками) . это плотные, образования с обильным кровоснабжением и множеством нервных окончаний, необходимые для смягчения контакта с грунтом и усиления сцепления с ним. расположение, число и форма мякишей — основные детали, определяющие общий рисунок отпечатка. конечности пресмыкающихся построены по типичной схеме конечностей наземных позвоночных. проксимальный отдел передней конечности представлен одной костью — плечевой, далее следует предплечье, состоящее из двух костей — локтевой и лучевой. запястье состоит из относительно мелких косточек, располагающихся обычно в два ряда; сбоку от них находится еще одна косточка — грушевидная, принимаемая за остаток шестого пальца. пясть составлена пятью удлиненными косточками, к которым прикрепляются фаланги пяти пальцев. последние фаланги несут когти. сустав, обеспечивающий подвижность кисти, у рептилий проходит не между костями предплечья и проксимальным рядом костей запястья (как у амфибий) , а между проксимальным и дистальным костей запястья. такой сустав называется интеркарпальным. в задней конечности проксимальный элемент — бедро сочленяется коленным суставом с голенью, состоящей из двух берцовых костей — большой и малой. над передней поверхностью этого сустава располагается маленькая косточка — коленная чашечка. в предплюсне проксимальный ряд косточек срастается или почти неподвижно соединяется с костями голени, а косточки дистального ряда также тесно связаны и частично сращены с плюсневыми костями. этому суставная поверхность здесь расположена не между голенью и стопой, амежду проксимальным и дистальным косточек предплюсны. такой сустав характерен для пресмыкающихся и носит название интертарзального сустава. плюсна состоит из пяти удлиненных костей, к которым прикреплены фаланги пяти пальцев. концевые фаланги несут когти.
Основні фактори середовища передусім (принаймні для наземних угруповань) характеризуються зональністю в розподілі температур та опадів по земній кулі. Як відомо, результатом цього є природні зони, що змінюють одна одну в міру віддалення від екватора.
Важлива також довготна провінціальність яка, зумовлює ступінь континентальності клімату. Велике ускладнення в ідеальну картину вносять, звичайно, гірські кряжі, співвідношення площ суші і морів тощо. В горах також виражена зональність, яку звичайно називають висотною поясністю.
У південних горах у найзагальнішому вигляді іноді можна виявити аналогію висотних поясів з широтними зонами, хоч ці аналогії все таки досить обмежені принципово різною сезонністю таких факторів, як режим освітленості, температур, а іноді й вологості.
На загальному тлі зональних змін факторів середовища проявляються також так звані екстразональні та інтразональні впливи, зумовлені наявністю гірських підвищень, міжгірних улоговин, заболочених низин, різною експозицією схилів тощо.
Таким чином зональними називають біоценози, характерні для даної зони, тобто, які займають плакори.
Объяснение:
Біоценоз – сукупність рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що заселяють певну ділянку суші або водоймища (біотоп). Всі вони пов’язані як між собою, так і з абіотичними факторами середовища. Біоценоз – це динамічна, здатна до саморегуляції система, компоненти якої (продуценти, редуценти і консументи) взаємозалежать один від одного. В біоценозі виділяють: зооценоз (сукупність тварин), фітоценоз (сукупність рослин), мікоценоз (сукупність грибів), мікроценоз (сукупність мікробів).