Спорофіт щитника чоловічого – багаторічна трав’яниста рослина. Підземна частина – товсте дерев’янисте чорно-буре кореневище із численними додатковими коренями. Надземна частина – листки (вайї) – великі двічіперисторозсічені із череками, що вкриті тонкими коричневими лусочками. Ростуть повільно. На верхівці закладаються корененивища і протягом першого року залишаються зачатковими. Наступного літа мають вигляд равликоподібно скручех спіралей, густовкритих коричневими лусками. Навесні третього року, наростаючи верхівкою, вони звільняються від лусок і швидко розгортаються. Восени великі листки щитника відмирають, залишаючи на кореневищі основи своїх черешків. Спороносні органи – соруси – купки спорангіїв, що утворюються влітку на нижньому боці листків і зверху прикриті тонким покривальцем – індузієм. Спорангій – має гребенеподібну смужку клітин із потовщеними оболонками, що забезпечують його розкривання. Найчастіше у кожному спорангії формується по 64 однакових спори. Спори – кожна має по дві оболонки: тонку внутрішню та товсту зовнішню. На вологому грунті спора проростає та утворює заросток (гаметофіт). Будова та особливості гаметофіту папоротеподібних Спори рівноспорової папороті дають початок вільноживучим двостатевим гаметофітам. Вони можуть бути автотрофними зеленими, або гетеротрофними. Гетеротрофні гаметофіти розвиваються у симбіозі з грибами. Автотрофні гаметофіти – заростки більшості папороті пластинчаті з ризоїдами та мають серцевидну форму, розміром не більше 5 мм. Антеридії з’являються раніше у області ризоїдів, архегонії пізніше у області виймання на передньому кінці гаметофіту. Різниця у часі формування двох типів гаметангії сприяє перехресному заплідненню. У різноспорової папороті одностатеві гаметофіти розвиваються під оболонками мікроспор та макроспор і сильно спрощені. Розмноження попоротеподібних У вологу погоду спіральні багатоджгутикові сперматозоїди виходять із антеридіїв та, проникнувши у черевця архегоніїв, запліднюють яйцеклітини. Із зиготи без періоду спокою розвивається зародок – спорофіт. Деякий час він живиться за рахунок гаметофіта.
Отвечая на последний вопрос, учащиеся придут к выводу, что все функции стебля являются жизненно важными для растения. Учитель ставит проблемный вопрос: какие особенности внутреннего строения стебля ему выполнять эти функции? При объяснении учитель использует имеющиеся таблицы и картинки учебника. Кроме того, перед уроком, в расчете на каждого учащегося, раздаются двух-трехсантиметровые кусочки веток. На них учащиеся могут более наглядно ознакомиться с макроскопическим строением стебля. Свой рассказ о строении стебля учитель строит, рассматривая ту или иную ее функцию. Во первых, защитная функция . Здесь следует уточнить, что именно опасно для растения. Главным образом, это потеря воды, микроорганизмы и резкое понижение температуры. Для защиты от этих факторов стебель имеет снаружи плотные покровные ткани: кожицу у молодых и пробку у более старых. Кожица имеет такое же строение, как у листьев. Пробка состоит из нескольких слоев мертвых клеток, имеющих плотные оболочки. Чем старше дерево, тем больше образуется слоев пробковых клеток. Оболочки этих клеток не пропускают воду и содержат вещество, убивающее болезнетворные микроорганизмы. Воздух, который содержится внутри мертвых клеток пробки, создает прослойку, смягчающую резкие перепады температур. Ткани, лежащие под покровными тканями, должны получать кислород и выводить углекислый газ. Для этого в кожице есть устьица, а в пробке особые образования - чечевички (более рыхлые участки пробки, через которые осуществляется газообмен и испарение воды). Учащиеся должны отделить от имеющейся у них побегов наружный слой, попробовать его изогнуть, сломать, растянуть. Учитель отмечает, что большая прочность покровной ткани обусловлена очень тесным соединением клеток между собой. Здесь можно объяснить, почему поверхность деревьев покрыта трещинами - при росте дерева в толщину на поверхностных слоях создается давление, которое приводит к разрыву этих слоев и образованию трещин. Мертвые клетки пробки не могут делится, чтобы их заполнить. Во-вторых, проводящая функция . Учитель говорит, что часть веществ по стеблю направляется из листьев в корень, а часть наоборот, из корня в крону. Значит, в стебле должны быть и сосуды, и ситовидные трубки. Слой, в котором расположены ситовидные трубки, называется луб. Он расположен во внутренней части коры. Учащиеся должны определить местонахождение луба на поперечном срезе побега. Слой, в котором расположены сосуды, называется древесина. Она расположена изнутри по отношению к лубу. Если учащиеся плохо усвоили разницу между ситовидной трубкой и сосудом, можно акцентировать их внимание на сравнении их строения. Например, с рисунка: Рисунок
Далее учитель задает следующий вопрос: ни клетки луба, ни клетки древесины, ни клетки пробки делится не могут, а деревья, тем не менее, постоянно увеличиваются в толщину. За счет чего это возможно? Между древесиной и лубом расположен слой клеток, которые всю жизнь сохраняют делится.
Это камбий. Его клетки делятся в двух направлениях. Во внешнюю сторону они образуют клетки луба, во внутреннюю - древесины. Причем последних образуется в несколько раз больше. Поэтому древесина обычно имеет больший объем, чем луб, что отмечается учащимися на поперечном срезе побега. В третьих, опорная функция . Стебель должен поддерживать всю массу веток и листьев, не ломаться под сильным ветром. Для этого стебель имеет большое количество механических тканей. Механическую функцию у растений выполняют волокна. Волокно - это сильно вытянутая мертвая клетка с очень толстой оболочкой. Часть расположена в древесине - древесные волокна. Часть волокон в лубе - лубяные волокна. Кроме волокон механическую функцию выполняют сосуды. Как выяснили ученые, воду и минеральные вещества проводят только молодые сосуды, находящиеся вблизи камбия. Основная масса древесины выполняет механическую функцию.
Спорофіт щитника чоловічого – багаторічна трав’яниста рослина. Підземна частина – товсте дерев’янисте чорно-буре кореневище із численними додатковими коренями. Надземна частина – листки (вайї) – великі двічіперисторозсічені із череками, що вкриті тонкими коричневими лусочками. Ростуть повільно. На верхівці закладаються корененивища і протягом першого року залишаються зачатковими. Наступного літа мають вигляд равликоподібно скручех спіралей, густовкритих коричневими лусками. Навесні третього року, наростаючи верхівкою, вони звільняються від лусок і швидко розгортаються. Восени великі листки щитника відмирають, залишаючи на кореневищі основи своїх черешків. Спороносні органи – соруси – купки спорангіїв, що утворюються влітку на нижньому боці листків і зверху прикриті тонким покривальцем – індузієм. Спорангій – має гребенеподібну смужку клітин із потовщеними оболонками, що забезпечують його розкривання. Найчастіше у кожному спорангії формується по 64 однакових спори. Спори – кожна має по дві оболонки: тонку внутрішню та товсту зовнішню. На вологому грунті спора проростає та утворює заросток (гаметофіт). Будова та особливості гаметофіту папоротеподібних Спори рівноспорової папороті дають початок вільноживучим двостатевим гаметофітам. Вони можуть бути автотрофними зеленими, або гетеротрофними. Гетеротрофні гаметофіти розвиваються у симбіозі з грибами. Автотрофні гаметофіти – заростки більшості папороті пластинчаті з ризоїдами та мають серцевидну форму, розміром не більше 5 мм. Антеридії з’являються раніше у області ризоїдів, архегонії пізніше у області виймання на передньому кінці гаметофіту. Різниця у часі формування двох типів гаметангії сприяє перехресному заплідненню. У різноспорової папороті одностатеві гаметофіти розвиваються під оболонками мікроспор та макроспор і сильно спрощені. Розмноження попоротеподібних У вологу погоду спіральні багатоджгутикові сперматозоїди виходять із антеридіїв та, проникнувши у черевця архегоніїв, запліднюють яйцеклітини. Із зиготи без періоду спокою розвивається зародок – спорофіт. Деякий час він живиться за рахунок гаметофіта.