Тканина – система клітин і позаклітинних структур, подібних за походженням, розташуванням, будовою та функціями. наука про тканини називається гістологією. тканини тварин і людини, на відміну від рослинних тканин, мають міжклітинну речовину та утворюються із зародкових листків. багато тканин у зрілому стані мають стовбурові клітини, завдяки яким відбувається поповнення замість загиблих і відновлення при пошкодженнях. виникають тканини внаслідок спеціалізації клітин на виконанні певних функцій або диференціації клітин. як і у тварин, в організмі людини виділяють 4 типи тканин. епітеліальні тканини • походження. з усіх трьох зародкових листків (екто-, енто- і мезодерми). • особливості будови. 1) клітини щільно прилягають одна до одної, міжклітинної речовини мало або взагалі немає; 2) полярна диференціація клітин (наявність апікального і базального полюсів); 3) наявність міжклітинних з'єднань, що забезпечує міцний зв'язок епітеліоцитів. • розташування. межове положення між двома середовищами обумовлює розміщення зімкнутими пластами над сполучною тканиною і відокремленість від неї базальною мембраною. • функціональні особливості. 1) основними функціями є розмежувальна (або бар'єрна), захисна, транспортна, секреторна, всмоктувальна та ін.; 2) живлення відбувається від сполучної тканини шляхом дифузії, тому кровоносних судин епітелій не містить; 3) властива висока здатність до відновлення (регенерації). • класифікація. а. залежно від виконуваної функції, розрізняють три види епітеліїв: 1) покривні (утворюють різні вистилки); 2) залозисті (утворюють залози секреції); 3) сенсорні (входять до органів чуттів). б. за морфологічними особливостями клітин виділяють 2 типи епітеліїв: 1) одношарові (плоскі, кубічні, циліндричні); 2) багатошарові (плоскі, кубічні, циліндричні).
Результатом развития общества является новое количественное и качественное состояние социального объекта, изменение его структуры и организации. в тех случаях, когда речь идёт о позитивных изменениях в развитии общества, о движении вперёд, принято говорить о социальном прогрессе. социальный прогресс — это направление развития, характеризующееся переходом от низшего к высшему, к более совершенным формам, от состояния дикости к состоянию цивилизации, что выражается в более высокой организации, адаптации к среде, росте эволюционных возможностей. большинство обществ развивается прогрессивно. об этом свидетельствует . поэтому мы можем говорить о , всемирном, социальном прогрессе.
социальный прогресс имеет три основных направления:
1) прогресс, то есть поступательное развитие всей системы, каждого её элемента (производительных сил, технологий производства, хозяйственных механизмов). примером прогресса служит переход от собирательства к земледелию, от натурального хозяйства к товарному, от земледелия к промышленности. прогресс — это основа социального прогресса, так как от уровня развития зависят все остальные стороны жизни: социальная, духовная, национальная и т. д. различают два основных типа развития — экстенсивный и интенсивный. при экстенсивном типе рост достигается путём количественного прироста всех элементов производительных сил, прежде всего факторов производства. основными факторами развития экстенсивного типа являются рост объёма инвестиций (вложений), увеличение численности работников и объёмов сырья, материалов и др. в этом случае производительность труда и эффективность остаются неизменными. это медленное развитие. при интенсивном типе прогресса увеличение масштабов выпуска продукции достигается путём качественного совершенствования всей системы производительных сил, прежде всего личных и вещных факторов производства. к основным факторам развития интенсивного типа относятся внедрение новой техники и технологии и повышение общеобразовательного и профессионального уровня работников и их предпринимательских способностей. это быстрое качественное развитие.
