Как размножаются лошади на воле? На воле лошади живут табуном на одной территории и в одинаковых условиях. Сама природа регулирует численность лошадиной семьи. Спаривание осуществляется только с целью продолжения рода с весны до середины лета. Табун состоит максимум из 12 кобыл, одна из которых так называемая альфа-самка, и 1 жеребца. Альфа-кобыла руководит всем стадом, выбирает место пастбищ, а при наступлении сезона размножения пользуется абсолютным авторитетом. Конь выполняет в табуне защитную функцию, ведет все стадо за собой и покрывает лошадей. Он готов в любое время совершить процесс спаривания, поэтому часто покрывает лошадей, у которых половая охота не наступила. В таком случае оплодотворение невозможно, но у кобылы может начаться течка раньше положенного срока. Во время половой охоты лошадь меняет свое поведение по отношению к коню: её хвост чуть приподнят; голова немного наклонена к земле; задние ноги раздвинуты на небольшое расстояние; издает звуки, похожие на тихий визг. Жеребец проявляет к ней интерес, покусывает шею, обнюхивает и др. Процесс спаривания может повторяться несколько раз, что повышает шансы на оплодотворение яйцеклетки. Беременность у лошади в среднем продолжается 342-345 дней. Но этот срок может наступить как раньше — преждевременно, так и позже — при перехаживании. Процесс природного размножения лошадей имеет свои достоинства и недостатки. К плюсам относятся: все происходит естественным путем; оплодотворение происходит на пике овуляции; кобыла подпускает к себе только сильных, здоровых жеребцов; потомство отличается крепостью здоровья и повышенными шансами выживания; массовое оплодотворение кобыл в табуне. К минусам естественного оплодотворения на воле относятся: молодой жеребец может отойти от кобылы на пике процесса, тем самым семяизвержение не принесет положительного результата; большая вероятность скрещивания близких по крови особей; чистота породы теряется.
Як виникає гіпертонічна хвороба?
Це якраз той самий випадок, про який можна з впевненістю сказати: «Всі хвороби від нервів». У ланцюгу розвитку гіпертонічної хвороби першою ланкою зазвичай є емоційне переживання. Ні для кого не секрет, що навіть у здорової людини сильне душевне потрясіння супроводжується найрізноманітнішими фізичними реакціями з боку організму.
Пригадайте, наприклад, вашу типову реакцію страху. Швидше за все, в неї входить прилив крові до обличчя, або, навпаки, вам стає холодно, у вас починають тремтіти ноги, кров, як кажуть, «стукає в скронях» і т.д. Щось подібне відбувається при кожній дуже сильній емоції. На деякі переживання організм реагує, зокрема, і підвищенням артеріального тиску.
У людини, що має схильність до гіпертонічної хвороби або вже захворює нею, ці реакції протікають трохи інакше. Якнайглибша емоційна реакція, яка у неї виникає, найчастіше буває неадекватна причині, яка може бути малозначною. І реакція ця завжди супроводжується значним підвищенням артеріального тиску.
Причому якщо у здорової людини підвищений на емоційному фоні тиск швидко приходить в норму, то у того, що захворює гіпертонічною хворобою цей стан не проходить довго.
Є ще одна особливість: в міру повторення такої реакції (а повторюється вона все частіше по найменш значних причин) гіпертонія поступово закріплюється на все більший термін.
Високий артеріальний тиск поступово починає сприйматися організмом як норма і на підтримку цієї «норми» йдуть чималі сили.
При регуляції гіпертонія стає все більш стійким станом і врешті-решт гіпертонічна хвороба переходить в хронічну форму. Змінюються її симптоми.
У початковому періоді гіпертонічна хвороба виявляється нестійким підвищенням артеріального тиску, періодичними головними болями, серцебиттям, іноді болями у області серця і відчуттям тяжкості в потилиці.
На пізнішому етапі, коли підвищення артеріального тиску стає все більш стійким, з`являються запаморочення, відчуття оніміння в пальцях рук і ніг, приливи крові до голови, «мушки» перед очима, поганий сон, швидка стомлюваність.
Гіпертонічну хворобу, як і будь-яке хронічне прогресуюче захворювання легше попередити, ніж лікувати.
Объяснение: