Відповідь: Подра́знення — у біології та фізіології, стан, що супроводжується запальною або болісною реакцією організму на дію зовнішнього або внутрішнього подразника. Подразники можуть бути хімічними, механічними, термальними, променевими.
Подразнення за перебігом може бути гострим та хронічним. Хронічне подразнення найчастіше зачіпає тканини шкіри, очей, легенів, слизові органів травлення та видільної системи.
Зміст
1. Подразники
2. Дивіться також
3. Джерела
4. Посилання
5. Примітки
Подразники
Подразники — це різноманітні фактори, які викликають відповідь організму.
За природою подразники розрізняють:
фізичні (температура, тиск, світло, звук, дотик, електричний струм та інші);
хімічні (речовини їжі, ліки, гормони, вітаміни, продукти обміну речовин, кислоти, луги тощо);
змішаної природи (зміна осмотичного тиску, зміна рН середовища).
За біологічною ознакою їх поділяють на:
адекватні — до дії яких орган пристосований, оскільки вони діють в природних умовах його існування (світло для ока, звук для вуха[1]);
неадекватні — до дії яких орган не пристосований, проте в природних умовах існування організму викликають реакцію-відповідь збудливих тканин при достатній силі і тривалості дії.
Наприклад, сильне слиновиділення відбувається у відповідь на подразнення кислотою смакових рецепторів ротової порожнини. Тут кислота є адекватним подразником рецептора. Натомість сітківка ока реагує на дотик, тиск, електричні подразники, які є неадекватними для цього рецептора.
За силою подразники можуть бути:
1. Пороговий — подразник мінімальної сили, який здатний викликати збудження.
2. Підпороговий — подразник сили, меншої за порогову, який обумовлює виникнення фізико-хімічних змін в збудливих тканинах, що є недостатніми для виникнення збудження, яке поширюється.
3. Надпороговий — подразник, сила якого більша за порогову.
Поріг подразнення є мірою збудливості тканин. Чим вищий поріг подразнення, тим збудливість нижча і навпаки.
Объяснение:
Во время цветения на растениях появляются цветки – большие или совсем крошечные, невероятно красивые или вовсе неприметные. В центре каждого цветка находится пыльца, которая выглядит как множество мельчайших желтоватых крупинок.
Пыльца необходима для размножения растений, которое происходит за счет опыления – переноса пыльцы с одних цветков на другие. Без опыления из цветка не вырастет плод с семенами и, значит, растение окажется бесплодным.
Процесс опыления происходит двумя основными
Опыление насекомыми. Когда пчела или другое насекомое садится на цветок, к его лапкам прилипает пыльца. Перелетая на другой цветок такого же вида растений, насекомое невольно становится переносчиком пыльцы и опылителем. Насекомые-опылители имеют большое значение, ведь с их растения могут размножаться (шиповник, яблоня, груша и другие. Опыление ветром. Есть растения, которые опыляются с ветра. Их цветки маленького размера, совсем невзрачные и расположены в группах. У таких цветков совсем нет нектара, ведь им нет нужды привлекать насекомых. Пыльца образуется очень рано, когда на деревьях еще нет листвы, и в большом количестве – это нужно для того, чтобы ветер смог свободно разнести ее по свету.В природе существует немало растений, которые размножаются не семенами, а своими частями:
корневыми отростками;
луковицами;
частями стеблей;
клубнями.
К примеру, садоводы размножают клубнику с стеблей-усиков, которые зарывают в землю, чтобы те проросли и дали жизнь новому растению. Картофель высаживают мелкими клубнями, а чеснок, лук, тюльпаны и нарциссы – луковицами.