Лейкоциты ( «лейкос» - белый, «цита» - клетка) – клетки крови, которые образуются в костном мозге и лимфатических узлах. У каждого человека в крови есть пять видов лейкоцитов: гранулоциты (нейтрофилы), эозинофилы, базофилы, моноциты и лимфоциты. Все они имеют разные функции, но в то же самое время, все виды лейкоцитов нужны нашему организму для того, чтобы защищать его от всевозможных микробов, бактерий, вирусов и чужеродных клеток.
Лимфоциты – это целая популяция клеток. Именно они отвечают за иммунитет человека. Так называемые Т-лимфоциты отвечают за клеточный иммунитет. Существуют Т-лимфоциты киллеры и Т-лимфоциты хелперы. Но именно Т-лимфоциты первыми поражаются при попадании вируса иммунодефицита человека (ВИЧ) в организм. Этот вирус сразу же встраивается в Т-лимфоциты, и они больше не могут адекватно защищать организм от всевозможных инфекций. Вот и получается, что человек с ВИЧ очень легко может заразиться любой инфекцией и даже самая банальная простуда может привести к его смерти. В норме содержание лимфоцитов составляет 19-37%.
Фагоцито́з (Фаго — пожирать и цитос — клетка) — процесс, при котором специальные клетки крови и тканей организма (фагоциты) захватывают и переваривают возбудителей инфекционных заболеваний и отмершие клетки. Осуществляется двумя разновидностями клеток: циркулирующими в крови зернистыми лейкоцитами (гранулоцитами) и тканевыми макрофагами. Открытие фагоцитоза принадлежит И. И. Мечникову,
Антигены представляют собой чужеродные вещества или структуры, которые вызывать иммунный ответ. Теоретически любая молекула может быть антигенной, попав в организм, который воспринимает ее как чужеродную и дает на нее иммунный ответ. В этом определении скрыты две основные характеристики антигена: иммуногенность и антигенная специфичность.
Антитела представляют собой глобулины, специфически реагирующие с антигеном, который определил их образование. С 1964 г. антитела принято .
Макрофаги - Клетки соединительной ткани в организме человека и животных к активному захвату и перевариванию бактерий, остатков клеток и других чужеродных для организма частиц.
Неспецифическим показателем общего анализа крови является СОЭ: скорость оседания эритроцитов. Он известен также под другим названием: РОЭ – реакция оседания эритроцитов. Особенность этого показателя заключается в том, что норма СОЭ в крови относительна и зависит от возраста и пола.
Повышение СОЭ, чаще всего свидетельствует о воспалительных и инфекционных заболеваниях, о болезнях соединительных тканей или же наличие в организме различных опухолей.
Пределы нормальных границ СОЭ различаются у мужчин и женщин. Также они могут отличаться от нормы у младенцев и пожилых людей (мм/час):
женщины 2-15; мужчины 1-10; младенцы 0-2; дети 1-8; пожилые люди (старше 60 лет) 15-20.
АНЕМИЯ (малокровие) - уменьшение в крови общего количества гемоглобина, которое, за исключением острых кровопотерь, характеризуется снижением уровня гемоглобина в единице объема крови, также падает и уровень эритроцитов. Однако при железодефицитных состояниях, анемиях, связанных с нарушением синтеза порфиринов, талассемии содержание эритроцитов в крови может оставаться нормальным (при талассемии - нередко повышенным) при низком уровне гемоглобина
Одноклеточные водросли являются нисшими растениями:
Размножение : Водоросли размножаются половым и бесполым путём.
Бесполое размножение осуществляется специальными клетками — спорами и зооспорами, которые образуются в особых органах или внутри вегетативных клеток. Споры неподвижны, а зооспоры могут передвигаться с жгутиков. Те и другие покрыты оболочкой и образуются в большом количестве. Зооспоры чаще всего не отличаются от вегетативных клеток, из которых построено тело организма; после непродолжительного движения они теряют жгутики и прорастают в новую водоросль, как и обычные споры.
В основом бесполым путём водоросли размножаются в благопрятных условиях.
А при высокой плотности заселения, загрезнения водоёмов они размножаются половым путём.
Аналіз — це мислений розподіл предмета чи явища на складові компоненти, ознаки, властивості.
Синтез — навпаки мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.
Узагальнення — виокремлення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об’єкта.
Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ, або понять.
Конкретизація — перехід від загального до часткового, реальний зв’язок теорії з практикою.
Без асоціацій мислення не буває. Розрізняють три типи асоціацій:
за суміжністю;
за подібністю;
за контрастом.
Асоціаціями ми називаються елементарні зв’язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне з’явлене уявлення або поняття викликає інші.
Судження — основа розуміння. Судження — най ший акт мислення, що відображає зв’язки предметів і явищ або певних ознак. Судження відповідає на питання, яке виникло у процесі діяльності.
Умовиводи — це утворення нового судження із декількох суджень. Умовивід, який знімає невизначеність і дає відповідь на запитання, усвідомлюється як розуміння.
Розуміння — це задоволення пізнавальної потреби, відповіді на питання, що виникають на зв’язки між предметами та явищами.
Індуктивними умовиводами (або індукцією) називається процес переходу одиничних, часткових суджень до загального судження.
Дедуктивними умовиводами (або дедукцією) називається процес переходу від судження, котре висловлює якесь загальне положення, до судження, що висловлює вужчі положення або частковий випадок.
Уява або фантазія — це вища форма розумової діяльності, психічний процес створення нових комбінацій образів предметів, ситуацій, обставин шляхом перетворення наявних у людини знань.
Зокрема, розрізняють два види уяви — відтворювальну і творчу. Все залежить від якості вхідних знань людини та психологічної установки (про них ми поговоримо значно нище).
Також, психологи виділяють кілька видів мислення:
Наочно-дійове мислення — це первісне мислення. Суть його полягає у тому, що розв’язання завдання безпосередньо міститься у самій діяльності, коли розумовий та практичний її боки постають в органічній єдності. В елементарній формі воно властиве дітям раннього віку, які думають, діючи з предметами, і, маніпулюючи ними, розкривають нові істотні їх властивості. Наочно-дійове мислення в розвиненому вигляді властиве й дорослій людині. Особливо необхідне воно тоді, коли найефективніший розв’язок завдання можливий саме у процесі практичної діяльності. Наочно-дійове мислення притаманне людям тих професій, які за змістом потребують практичного аналізу, різноманітного комбінування та конструювання, наприклад: шахістам, конструкторам, винахідникам.
Наочно-образне мислення — це коли люди здебільшого мислять схематичними та символічними образами, і за до уяви відтворюють ці образи у об’єктах, шляхом незвичного поєднання властивостей і характеристик. Такий тип мислення у поетів, художників, дизайнерів, архітекторів.
Інтуїтивне мислення — представлено уявою та фантазією.
Піддаються розвитку і тренуванню типи мислення:
Теоретичне мислення — це навчання законів та правил, зв’язків на рівні закономірностей і тенденцій. Теоретичне мисленням порівнюють з емпіричним. Але вони відрізняються за характером узагальнень. Так, в теоретичному мисленні має місце узагальнення абстрактних понять, а в емпіричному виділення ознак через порівняння.
Практичне мислення — це процес фізичної реалізації знань у щось матеріальне. Іноді може бути складнішим, за теоретичне мислення, адже часто розгортається при екстремальних обставинах і при відсутності умов для перевірки гіпотези.
Логічне мислення — тут, все зрозуміло, наголос іде на поняття судження. Логіка, як уміння думати послідовно й несуперечливо потрібна нам у житті від задач, щось вибрати собі у магазині, переконувати аргументовано спів бесідників, до вирішення складних технічних і напружених бізнес задач. Логічне мислення, вважаємо є підґрунтям критичного мислення та аналітичного мислення.
Особливостю аналітичного мислення є обов’язковий аналіз ситуації з ретельним обмірковуванням та зважуванням всіх «за і проти», з подальшим ухваленням незалежного рішення чи видачі якогось результату.
Репродуктивне мислення — це вид мислення, яке забезпечує рішення задачі, спираючись на відтворення вже відомих людин в. Нове завдання співвідноситься з уже відомою схемою рішення. Тим не менше репродуктивне мислення завжди вимагає виявлення певного рівня самостійності.
Продуктивне мислення — це творче мислення. У творчому мисленні домінують наступні особливості: оригінальність вирішення проблеми, семантична гнучкість, що дозволяє бачити об’єкт під новим кутом зору, образна адаптивна гнучкість, яка робить можливим трансформацію об’єкта з розвитком потреби в його пізнанні, семантично спонтанна гнучкість продукування різноманітних ідей щодо невизначених ситуацій.