Ящірка прудка — вид ящірок родини справжніх ящірок. Поширена майже на всій території Європи, а також на схід до північного заходу Монголії. Виняток становлять території Піренейского півострову, західної і південно-східної Франції, більшої частини Великої Британії, Італії (тільки ізольовані колонії), європейської частини Туреччини і більшої частини Греції. Ареал проживання на території колишнього СРСР — від західних меж до північного Прибайкалля і південного Забайкалля на сході, Кавказу, Казахстану і гір східної частини Середньої Азії на півдні. На півночі її розповсюдження обмежене 60 градусом північної широти.
У прудкої ящірки світлий низ живота, а на спині є смуги. Самці зазвичай темніші і мають яскравіше забарвлення; в період спаровування вони стають зеленими. У довжину ящірки досягають 25 см.
Зараз виділяють близько 10 підвидів прудкої ящірки, в Україні мешкають підвиди L. a. chersonensis, L. a. agilis, L. a. exigua. Підвиди західної групи (L. a. chersonensis, L. a. agilis) мають дві світлі спинні смужки, що часто розпадаються на окремі плями, або навіть зовсім відсутні, особливо у L. a. agilis (серед них зустрічаються червоноспинні особини, у яких смуги відсутні, а спина забарвлена в рівний червоний або коричнево-червоний колір). У самців цих підвидів під час шлюбного періоду в зелений колір забарвлюються тільки боки, тоді як у східних підвидів, зокрема у Lacerta agilis exigua — східної прудкої ящірки, самці можуть бути цілком зеленими, а на спині присутні три суцільні світлі смуги.
Прудка ящірка вважається зникаючим видом і охороняється у багатьох країнах Західної Європи, на відміну від Східної Європи, де прудка ящірка — звичайний вид. В Україні прудка ящірка є численним видом на більшій частині території.
1) сосущего типа
Объяснение: Этот тип ротового аппарата имеется только у представителей Чешуекрылых.
Основная его часть называется хоботком, который представляет собой видоизмененную пару нижних челюстей. Верхняя и нижняя губы выглядят в виде пластинок, расположенных выше и ниже хоботка, а верхних челюстей у бабочек нет вообще.
Питание осуществляется следующим образом. В состоянии покоя хоботок свернут под головой, а во время питания он расправляется в длинную трубку проникнуть внутрь венчика цветка. Через эту трубку насекомое засасывает нектар.
Внутренняя яремная вена (v. jugularis interna) — самая крупная, является основным сосудом, выносящим кровь из полости черепа. Она является продолжением сигмовидного синуса твёрдой мозговой оболочки и начинается от яремного отверстия черепа луковицеобразным расширением (верхней луковицой яремной вены, bulbus jugularis superior). Далее она спускается по направлению к грудино-ключичному сочленению, будучи прикрытой спереди грудино-ключично-сосцевидной мышцей. В нижних отделах шеи вена находится в общем соединительнотканном влагалище вместе с общей сонной артерией и блуждающим нервом, при этом вена располагается несколько более поверхностно и латеральнее артерии. За грудино-ключичным суставом внутренняя яремная вена сливается с подключичной (здесь имеется нижняя луковица яремной вены, bulbus jugularis inferior), образуя плечеголовную вену.
Наружная яремная вена (v. jugularis externa) — меньше по диаметру, располагается в подкожной клетчатке, идёт по передней поверхности шеи, в нижних отделах отклоняясь латерально (пересекая задний край грудино-ключично-сосцевидной мышцы примерно на уровне его середины). Эта вена хорошо контурируется при пении, крике или кашле, собирает кровь от поверхностных образований головы, лица и шеи; иногда используется для катетеризации и введения лекарственных средств. Внизу прободает собственную фасцию и впадает в подключичную вену.
Передняя яремная вена (v. jugularis anterior) — мелкая, формируется из подкожных вен подбородка, спускается вниз на некотором расстоянии от срединной линии шеи. В нижних отделах шеи правая и левая передние яремные вены образуют анастомоз, называемый яремной венозной дугой (arcus venosus juguli). Затем вена уходит под грудино-ключично-сосцевидную мышцу и впадает, как правило, в наружную яремную вену.
В наружную яремную вену впадают следующие вены:
Задняя ушная вена (v. auricularis posterior), собирает венозную кровь из поверхностного сплетения, располагающегося позади ушной раковины. Она имеет связь с v. emissaria mastoidea.
Затылочная вена, v. occipitalis, собирает венозную кровь от венозного сплетения затылочной области головы, которая кровоснабжается одноименной артерией. Она впадает в наружную яремную вену ниже задней ушной. Иногда, сопровождая затылочную артерию, затылочная вена впадает во внутреннюю яремную вену.
Надлопаточная вена (v. suprascapularis), сопровождает одноименную артерию в виде двух стволов, которые соединяются и образуют один ствол, впадающий в концевой отдел наружной яремной вены или в подключичную вену.
Передняя яремная вена (v. jugularis anterior) образуется из кожных вен подбородочной области, откуда направляется вниз вблизи средней линии, залегая вначале на наружной поверхности m. mylohyoideus, а затем — на передней поверхности m. sternohyoideus. Над яремной вырезкой грудины передние яремные вены обеих сторон вступают в межфасциальное надгрудинное пространство, где соединяются между собой посредством хорошо развитого анастомоза, называемого яремной венозной дугой (arcus venosus juguli). Затем яремная вена отклоняется кнаружи и, пройдя позади m. sternocleidomastoideus, впадает в наружную яремную вену перед впадением её в подключичную вену, реже — в последнюю. Как вариант можно отметить, что передние яремные вены обеих сторон иногда сливаются, образуя срединную вену шеи.
Объяснение: