Будова та функції кровоносних судин (артерій, вен, капілярів),
лімфатична система.
Артерії – циліндричні трубки по яких кров тече від серця до органів і тканин. Стінки артерій складаються з трьох шарів:
1.Зовнішньої – сполучнотканинної оболонки.
2.Середнього – гладкі м’язеві волокна між якими є еластичні волокна.
Гладкі м’язові волокна скорочуючись та розслаблюючись. Звужують та розширюють артерії, таким чином регулюють потік крові в них. Еластичні волокна надають артеріям пружних властивостей.
Періодичне вштовхування крові шлуночком завдяки пружності артерій перетворюється в безперервний рух крові по судинах.
Зовнішній і середній шари мають і колагенові волокна, які здійснюють опір при розтягненні судин.
1.Внутрішній – ендотемальний шар.
Крупні артерії (аорта, підключичні і сонні артерії) мають товсті стінки, тому витримують великий тиск крові. Дрібні артерії – артеріоли, середній шар містить тільки гладкі м’язи.
Вени – збирають кров від органів і несуть її до серця. Їхні стінки складаються з тих самих оболонок, що і стінки артерій, але мають менше гладких м’язових і еластичних волокон (стінки тонші, діаметр більший). Менш еластичні і легко розтягуються. Мають півмісяцеві клапани (за винятком порожнистих), які забезпечують течію крові тільки в одному напрямку (до серця)
Кров у венах тече під невеликим тиском тому на рух крові у венах великий вплив здійснюють оточуючі тканини, особливо скелетні м’язи. Крім того, руху крові до серця сприяє розтягування порожнистих вен у грудній клітці під час вдиху.
Венули – дрібні вени.
Капіляри – найдрібніші кровоносні судини розташовані в усіх тканинах між артеріями і венами. Основна функція капілярів – забезпечення обміну газами і поживними речовинами між кров’ю і тканинами. Тонка стінка капілярів утворена лише одним шаром плоских ендотеліальних клітин. Через неї легко проходять гази крові, продукти обміну речовин, поживні речовини, вітаміни, гормони і лейкоцити (за потреби).
Багато капілярів в залозах, мозку; мало в сухожиллях.
Капіляри можуть відкриватись і закриватись, змінюючи кровопостачання тканин.
Рух крові по судинам, кров’яний тиск в них. Пульс.
Кров рухається по судинах в результаті: ритмічної роботи серця, різниці тисків у різних частинах кровоносної системи, присисної дії грудної порожнини.
Ритмічна робота серця створює і підтримує різницю тиску в судинах. Під час скорочення серця кров під тиском виштовхується в артерії. За час проходження крові по судинах енергія тиску витрачається. Тому тиск крові поступово зменшується. В аорті він найвищий 120-150 мм.рт.ст., в артеріях – до 120 мм.рт.ст., в капілярах до 20, а в порожнистих венах від 3-8 мм.рт.ст. до мінімального (-5) (нижче атмосферного). Згідно з законами фізики рідина рухається від ділянки з вищим тиском до ділянки з нижчим.
Артеріальний кров’яний тиск не є сталою величиною. Він пульсує в такт із скороченнями серця: в момент систоли тиск підвищується до 120-130 мм.рт.ст. (систолічний тиск), а під час діастоли знижується до 80-90 мм.рт.ст. (діастолічний). Ці пульсові коливання тиску відбуваються одночасно з пульсовими коливаннями артеріальної стінки.
Кров’яний тиск у людини вимірюють у плечовій артерії, зіставляючи його з атмосферним. Для цього на плече одягають гумову манжетку сполучену з манометром. У манжетку нагнітають повітря поки пульс на зап’ястку не зникне. Це означає, що плечова артерія стиснута більшим зовнішнім тиском і кров по ній не тече. Потім, поступово випускаючи повітря з манжетки, слідкують за появою пульсу. В цей момент тиск в артерії стає трохи більшим, ніж тиск у манжетці, і кров, а разом з нею і пульсова хвиля починають доходити до зап’ястка. Показники манометра в цей час і будуть характеризувати кров’яний тиск у плечовій артерії.
Опасения ревностных сторонников толерантности и политкорректности могут быть развеяны: одно из основных положений современного расоведения заключается в том, что человечество является единым биологическим видом, а конкретная раса, по мнению некоторых ученых, не может считаться даже разновидностью Homo sapiens. Нет никаких биологически обусловленных препятствий для создания плодовитого потомства у пары европеоида и монголоида. Метисы — потомство людей из популяций, относящихся к различным этносам и расам, — не страдают от умственных расстройств, повышенной заболеваемости или смертности. Некоторые из тех, кто в силу незнания биологии опасается метисации, указывают на пигмеев (негрилли) — низкорослый африканский народ. Логика такова: если европеец и пигмей заведут общего ребенка, он тоже будет карликовым. Однако низкорослость пигмеев как раз является результатом отсутствия метисации и изолированности района их проживания. Значительная доля населения Центральной Африки является метисами негрилли и негроидов нормального роста.
Однако межрасовые браки не и улучшению здоровья потомства (гетерозиса). Дело в том, что появлению наследственных заболеваний гомозиготное состояние. Оно возникает, когда в клетках присутствуют две одинаковые копии одного и того же гена. Если эти копии дефектные — иными словами, в них присутствует вредная мутация, — человек будет страдать от генетической болезни. Если же организм гетерозиготен, то поврежденный ген будет компенсироваться работой исправной копии. В такой большой группе популяций, как раса, частота гомозигот уже довольно низка, и их доля составляет несколько процентов.
В во влияния метисации на детей существует один нюанс. Дело в том, что некоторые расовые признаки являются адаптивными к той среде, в которой развивалась данная популяция людей. Например, темный цвет кожи, богатой меланином, у негроидов является при против интенсивной солнечной радиации в экваториальных широтах Земли. Метисы европеоидов и негроидов отличаются более светлыми оттенками кожи, что увеличивает воздействие на нее ультрафиолета. Поэтому потомство белых и темнокожих людей, проживающее в Африке, может быть более подвержено риску развития рака кожи.
Таким образом, если и можно говорить о вредных последствиях межрасовых браков, то только в аспекте того, что потомство может быть не адаптировано к условиям среды, в которых будет проживать.
Современная наука, однако, отрицает адаптивность многих расовых признаков. Считается, что в популяции закрепился и получил широкое рас случайный набор характерных внешних черт. По одной из версий, это произошло в результате появления земледельческих культур, из-за чего отдельные популяции людей резко увеличили свои размеры. На первый план вышли социальные и технологические факторы, а не биологические. В то же время остались небольшие группы людей, которые не вошли в состав больших рас, такие как американские индейцы или австралийские аборигены. Они оказались более подверженными естественному отбору и другим механизмам биологической эволюции.
Исследования расовых черт и обуславливающих их генов продолжаются. Например, недавно китайские ученые опубликовали в репозитории bioRxiv препринт статьи, в которой описаны результаты поиска генетических факторов, определяющих характерные черты лица у европейцев и китайцев. Был проведен полногеномный поиск ассоциаций, чтобы связать определенные фенотипические признаки с геномными вариантами. Объектом исследования выступили уйгуры — небольшой народ, который в большинстве своем проживает на территории Синьцзян-Уйгурского автономного района в Китае. Он произошел от смешанных браков между европейцами и жителями Восточной Азии. Лица уйгуров представляют собой непрерывный спектр изменений от выраженных европейских черт до азиатских. Всего было исследовано 694 представителя народа.
Подобные исследования дают дополнительную силу утверждениям, что нельзя найти гены, которые бы точно определяли, какой расе принадлежит человек. Допустимо найти совокупность генетических признаков, характерных для популяции. Именно поэтому главными антирасистами можно считать ученых, поскольку они демонстрируют общественности всю бессмысленность расовых теорий
ответ:ьравоїдні,хижі
Объяснение: