Объяснение:
Самым выдающимся ученым в разных областях медицины после Гиппократа стал римский анатом и физиолог Клавдий Гален (ок. 130 — ок. 201). Он впервые начал читать курс анатомии человека, сопровождая вскрытием трупов животных, главным образом обезьян. Вскрытие человеческих трупов в то время было запрещено, в результате чего Гален, факты без должных оговорок, переносил на человека строение тела животного. Обладая энциклопедическими знаниями, он описал 7 пар (из 12) черепных нервов, соединительную ткань, нервы мышц, кровеносные сосуды печени, почек и других внутренних органов, надкостницу, связки.
Важные сведения получены Галеном о строении головного мозга. Гален считал его центром чувствительности тела и причиной произвольных движений. В книге «О частях тела человеческого» он высказывал свои анатомические взгляды и рассматривал анатомическое структуры в неразрывной связи с функцией.
Авторитет Галена был очень большой. По его книгам учились медицине почти на протяжении 13 веков.
Большой вклад в развитие медицинской науки внес таджикский врач и философ Абу Али Ибн Сына, или Авиценна (ок. 980—1037). Он написал «Канон врачебной науки», в котором были систематизированы и дополнены сведения по анатомии и физиологии, заимствованные из книг Аристотеля и Галена. Книги Авиценны были переведены на латинский язык и переиздавались более 30 раз.
Начиная с XVI—XVIII вв. во многих странах открываются университеты, выделяются медицинские факультеты, закладывается фундамент научной анатомии и физиологии. Особенно большой вклад в развитие анатомии внес итальянский ученый и художник эпохи Возрождения Леонардо да Винчи (1452—1519). Он анатомировал 30 трупов, сделал множество рисунков костей, мышц, внутренних органов, снабдив их письменными пояснениями. Леонардо да Винчи положил начало пластической анатомии.
Основателем научной анатомии считается профессор Падуанского университета Андрас Везалий (1514—1564), который на основе собственных наблюдений, сделанных при вскрытии трупов, написал классический труд в 7 книгах «О строении человеческого тела» (Базель, 1543). В них он систематизировал скелет, связки, мышцы, сосуды, нервы, внутренние органы, мозг и органы чувств. Исследования Везалия и выход в свет его книг развитию анатомии. В дальнейшем его ученики и последователи в XVI—XVII вв. сделали много открытий, детально описали многие органы человека. С именами этих ученых в анатомии связаны названия некоторых органов тела человека: Г. Фаллопий (1523—1562) — фаллопиевы трубы; Б. Евстахий (1510—1574) — евстахиева труба; М. Мальпиги (1628— 1694) — мальпигиевы тельца в селезенке и почках.
Объяснение:
Товстий лорі – це зовсім не образливе прізвисько якогось неповороткого любителя солодощів. Це лише назва одного з п’яти родів забавних великооких тварин з родини лорі. В англомовних країнах його називають «повільним», адже він дійсно не любить різких рухів.
Товсті лорі живуть на північному сході Індії, у східній частині Бангладеш, а також в Індокитаї і на теплих Індонезійських островах. Їх іноді плутають з лемурами і абсолютно даремно. По-перше, лемури проживають дуже далеко від лорі – на Мадагаскарі, а, по-друге, відрізняються від них за дуже багатьма ознаками.
Приміром, у товстих лорі, як і у всіх представників родини, практично відсутній хвіст. Вірніше, він є, але настільки маленький, що помітний тільки при обмацуванні. Розмір їх тіла варіює від 18 до 38 см, а вага знаходиться в межах півтора кілограм.
Тільки тут слід врахувати, що рід товстих лорі налічує цілих п’ять видів, один з яких – малий товстий лорі – отруйний. Так-так, цей крихітний (18-20 см) примат з такими безневинними очками здатний доставити немало неприємних хвилин. На згині його ліктів розташовані залози, що виділяють особливу речовину, яка, змішуючись із слиною, перетворюється на досить сильну отруту.
У дикій природі малі товсті лорі використовують її для захисту малюків від хижаків: оближуть шерсть дитинчати і вона стає отруйною. Крім того, через частий контакт виділення ліктьових залоз із слиною, укуси цих тварин також отруйні.