Значення пристосування організмів для їх виживання
В процесі еволюційного розвитку кожний вид організмів пристосовується до певних умов, поза якими існувати не може. Такими умовами є певний хімічний склад середовища, температурний і світловий режими тощо.
Завдяки добору виживають організми, найкраще пристосовані до навколишнього середовища, але пристосування завжди мають відносний характер. Достатньо незначної зміни навколишнього середовища, і ті ознаки, що були корисними в попередніх умовах, втрачають своє пристосувальне значення.
Уссурійський тигр має захисне забарвлення, добре ховається в заростях улітку, але взимку, коли випадає сніг, забарвлення робить хижака помітним. З настанням осені заєць-біляк линяє, але якщо випадання снігу затримується, побілілий заєць на темному фоні оголеного поля стає Добре помітним.
Ознаки організму навіть за тих умов, в яких вони збереглися добором, ніколи не досягають абсолютної досконалості. Так, яйце аскариди добре захищене від впливу отрут, але швидко гине від нестачі вологи і за високої температури. Отруйні залози - надійний захист багатьох тварин, але отрута каракурта, смертельна для верблюдів і великої рогатої худоби, зовсім не діє на овець і свиней. Отруйних змій поїдають їжаки, мангусти, деякі птахи. Стебла молочаю травоїдні ссавці не поїдають, але ці стебла залишаються беззахисними проти гусені молочайного бражника тощо. Добір завжди має широке поле діяльності для подальшого вдосконалення пристосувань.
Якщо умови змінюються, то пристосування, які раніше були доцільними, перестають бути такими. Тоді з'являються нові пристосування, а форми, які раніше були "доцільними", вимирають.
Вища нервова діяльність забезпечує найглибше і найдосконаліше пристосування організму до умов існування. В основі пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і гальмувати старі у відповідь на зміни в середовищі.
2. Адаптація в природі, її різновиди
Адаптація в біології - анатомічна структура, фізіологічний процес, або реакція в поведінці організму, яка розвинулась за деякий проміжок часу в процесі еволюції таким чином, що стала підвищувати довготривалий репродуктивний успіх даного організму. Термін "адаптація" також інколи використовується як синонім природного відбору, але більшість біологів не схвалюють такого використання.
Ефект адаптації може бути показаний на протязі геологічного проміжку часу, або на протязі життя одного індивіда чи групи.
Організми, що адаптовані до свого оточуючого середовища, здатні до наступних дій:
Отримувати повітря, воду, їжу та поживні речовини;
Пристосовуватись до фізичних характеристик оточуючого середовища, таких як температура, освітленість та вологість;
Захищатись від природних ворогів;
Розмножуватись;
Реагувати на зміни оточуючого середовища.
Адаптації - це іб, завдяки якому живий організм відповідає на тиск навколишнього середовища. Одна із звичайних форм фізичної адаптації називається акліматизацією.
Види
Адаптації можуть бути структурними, фізіологічними, або адаптаціями поведінки.
Структурні адаптації - це спеціальні частини організму, що допомагають йому виживати в природніх умовах. Наприклад, такими адаптаціями можуть бути колір шкіри, форма тіла, або відозміни покривів.
Адаптації поведінки - це відозміни поведінкових реакцій організму у відповідь на зміни в оточуючому середовищі. Наприклад, це можуть бути умовні або безумовні рефлекси.
Фізіологічні адаптації - це системи всередині організму, що дозволяють виконувати деякі біохімічні або фізіологічні процеси - секрецію яду, підтримання температури тіла, нейтралізацію токсинів при травленні і т. ін.
Підвиди
Маладаптація
Можливою є ситуація, коли деяка перевага, що її надає адаптація, з часом зменшується, аж до стану, коли минула адаптація стає шкідливою для виживання виду. Таке явище відомо під назвою "маладаптація", і може зустрічатись серед рослин, тварин або людей в таких областях як біологічні процеси, психологія, та безумовні рефлекси.
Акліматизація
Існує велика різниця між адаптацією та зовнішньо схожою на неї акліматизацією. Адаптація виникає та стабілізується на протязі поколінь, що змінюють одне одного; акліматизація ж відбувається на проміжку часу всередині життєвого циклу однієї особини, і звичайно пов'язана з набагато менш критичними впливами оточуючого середовища.
Наслідки
Організми, що не можуть адаптуватись до навколишнього середовища, покидають його або вимирають. Термін "вимирання" в контексті адаптації означає, що доля організмів, що гинуть на протязі деякого проміжку часу, постійно перевищує долю організмів, які народжуються, і цей проміжок часу достатньо великий для повного вимирання популяції.
Загалом природний добір постійно вдосконалює адаптації, спричинює певну впорядкованість живих систем, створює різноманітність форм життя.
Клетки разных участков корня отличаются друг от друга формой и размерами. Кончик корня покрыт, как наперстком, корневым чехликом. Чехлик можно заметить невооруженным глазом, рассматривая на свет кончик корня: здесь корень несколько темнее и плотнее, чем в других участках.
Корневой чехлик предохраняет верхушку корня от повреждений твердыми частицами почвы. Клетки корневого чехлика живут недолго, постепенно отмирают и слущиваются. Взамен отмерших клеток постоянно образуются новые.
Под чехликом находится участок делящихся клеток - зона деления. Этот участок образован мелкими, плотно прилегающими одна к другим живыми клетками. Клетки здесь все время делятся, число их увеличивается. Выше расположена зона роста, или растяжения; здесь клетки вытягиваются, в результате чего корень растет в длину. Еще дальше от кончика корня поверхностные клетки образуют множество тонких и прозрачных корневых волосков.
Корневой волосок представляет собой длинный вырост наружной клетки корня. Он одет клеточной оболчкой, под которой находятся цитоплазма, ядро, бесцветные пластиды и вакуоль с клеточным соком. Корневые волоски очень малы - длиной обычно не более 10 мм - и недолговечны. У многих растений они живут всего несколько дней, а затем отмирают. Новые волоски возникают в виде выростов более молодых поверхностных клеток, расположенных ближе к кончику корня. Проникая между частицами почвы, корневые волоски плотно прилегают к ним и всасывают из почвы воду и другие вещества. Поэтому участок корня, находящийся выше зоны роста, на котором находятся корневые волоски, принято называть зоной всасывания