Зміна ритму серцевої діяльності можлива завдяки таким фізіологічним властивостям серцевого м’яза як: автоматія, збудливість, провідність, скоротливість та рефрактерність. Автоматія серця – це здатність серцевого м’яза ритмічно скорочуватись без будь-яких зовнішніх впливів, а лише за впливу імпульсів, що виникають в ньому самому. Ритм автоматії задають клітини пейсмекери (від англ. рacemacer – задавати ритм), в яких закладена програма регуляції частоти скорочень. Різні відділи серця проявляють різну здатність до автоматії.Серце продовжує скорочуватись навіть після перерізування усіх нервів. Це пояснюється наявністю в ньому спеціалізованої пейсмекерної тканини, яка може спричинювати утворення потенціалів дії, так званого пейсмекерного потенціалу. Автоматію серця можна гати на ізольованому (вийнятому з організму) серці жаби, яке скорочується протягом декількох годин при зрошуванні його розчином Рінгера. Збудливість. Серцевий м’яз має властивість збуджуватися під впливом різноманітних подразників: електричних, хімічних, термічних, біологічних. Процес збудження Ґрунтується на утворенні негативного електричного потенціалу в ділянці серця, яка зазнала збудження, та супроводжується посиленим обміном речовин, підвищенням температури.Збудливість обумовлена існуванням в клітинній мембрані макромолекул білка, що формують іонні канали.
Объяснение:
Но́рма реа́кции генотипаформировать в онтогенезе, в зависимости от условий среды, разные фенотипы. Она характеризует долю участия среды в реализации признака и определяет модификационную изменчивость вида. Чем шире норма реакции, тем больше влияние среды и тем меньше влияние генотипа в онтогенезе. Один и тот же ген в разных условиях среды может реализоваться в несколько проявлений признака (фенов). В каждом конкретном онтогенезе из спектра проявлений признака реализуется только один. Аналогично один и тот же генотип в разных условиях среды может реализоваться в целый спектр потенциально возможных фенотипов, но в каждом конкретном онтогенезе реализуется только один фенотип. Под наследственной нормой реакции понимают максимально возможную ширину этого спектра: чем он шире, тем шире норма реакции. Фенотипическое значение любого количественного признака (Ф) определяется, с одной стороны, его генотипическим значением (Г), с другой стороны — влиянием среды (С):
Ф = Г + С.