Объяснение:
В результате выполнения пробы с задержкой дыхания до и после нагрузки, мы увидим, что время, в течении которого можно задержать дыхание после нагрузки - значительно меньше, нежели таковое до нагрузки. Это связано с тем, что в результате интенсивной работы мышц в кровеносное русло выделяется большее количество углекислого газа и иных продуктов распада, нежели выделялось до нагрузки. Происходит это ввиду общего повышения уровня энергетического обмена в мышечной ткани в частности и во всём организме в целом. Таким образом, можно сказать, что повышение уровня нагрузки закономерно приводит к повышению уровня энергетического обмена.
Большую часть жизни росомаха проводит в одиночестве, активно защищая границы своей территории от особей своего пола. Логово устраивает под вывороченными корнями, в расщелинах скал и других укромных местах; кормиться выходит в сумерки. В отличие от большинства куньих, ведущих оседлый образ жизни, росомаха постоянно кочует в поисках добычи по своему охотничьему участку, общая площадь которого может достигать 1500—2000 км². Легко лазает по деревьям. Обладает острым зрением, слухом и чутьём. Издаёт звуки, похожие на лисье тявканье.
Росомаха не привередлива: часто поедает остатки добычи волков и медведей, ловит беляков, тетеревов, рябчиков, мышевидных грызунов. Реже охотится на крупных копытных: может напасть на оленя, косулю, кабаргу, лося, горного барана. При этом обычно её жертвами становятся молодые телята, раненые, ослабевшие или больные животные. Добычу преследует бегом: росомаха бегает небыстро, но очень вынослива и берёт свою жертву измором. Нередко разоряет зимовья охотников (при этом часто оставляя резко пахнущие метки) и похищает добычу из капканов. Бывали случаи, когда большие росомахи нападали на одиноких волков.
Летом поедает птичьи яйца, личинок ос, ягоды и мёд. Ловит рыбу — у полыней или во время нереста, охотно подбирает снулую рыбу. Охотится на птиц, хватая их на земле, когда те спят или сидят на гнёздах.
По деревьям росомаха лазает не хуже, чем передвигается по земле. Росомаха убить добычу больше её самой в 5 раз, правда, при условии достаточно глубокого снежного покрова, где крупные животные вязнут. Может нападать и на человека, но только если загнана в угол. Росомаха — довольно бесстрашный и опасный зверь (с ней сравним только индийский барсук-медоед, также из семейства куньих), так что даже медведь при встрече с росомахой старается обойти её стороной.
В естественных условиях росомаха может дожить до 10 лет, в неволе она живет до 17 лет.
Объяснение:
Хребе́тні (Vertebrata) — підтип хордових тварин, що виділяється наявністю кісткового хребта. Разом з комахами, ця група тварин домінує на суші і у воді.
Решту тварин інколи об'єднують в несистематичну групу безхребетні. Використання цього терміну виправдовується тільки важливою роллю, яку відіграють хребетні в сучасному тваринному світі, оскільки в іншому група безхребетних об'єднує організми, які часто не мають практично нічого спільного.
Група хребетних часто розглядається як вищі хордові. У порівнянні з нижчими хордовими — ланцетниками, та покривниками, вони характеризуються значно вищим рівнем організації, що наочно виражено як в їх будові, так і у фізіологічних характеристиках. Серед хребетних немає видів, що ведуть сидячий (прикріплений б життя. Вони постійно переміщуються, активно розшукуючи і захоплюючи їжу, знаходячи для розмноження особини іншої статі та рятуючись від переслідування ворогів.
Активні переміщення забезпечують хребетним тваринам можливість зміни середовища залежно від змін умов існування і потреб на різних етапах їх життєвого циклу, наприклад при розвитку, статевому дозріванні, розмноженні, зимівлях і т. д. Вказані загальні біологічні риси хребетних прямо пов'язані з особливостями їх морфологічної організації та фізіологією.
Нервова система хребетних значно більш диференційована, ніж у нижчих хордових. У всіх тварин цієї групи розвинений головний мозок, функціонування якого обумовлює вищу нервову діяльність — основу пристосовної поведінки. Для хребетних характерна наявність різноманітних і складно влаштованих органів чуття, що слугують основним зв'язком між живим організмом і зовнішнім середовищем.
З розвитком головного мозку і органів чуття пов'язано виникнення черепа, який слугує надійним футляром для цих важливих органів. Як основа скелету замість хорди у хребетних існує досконаліший і міцніший хребетний стовп, який виконує роль не тільки опорного стрижня тіла, але і футляра, що містить в собі спинний мозок.
В області переднього відділу кишкової трубки виникають рухомі частини скелета, з яких формується ротовий, а у переважної більшості — щелепний апарат, що забезпечує захоплення та утримання їжі, а у вищих хребетних — і її подрібнення.
Загальний обмін речовин у хребетних незрівнянно складніший, ніж у нижчих хордових. У зв'язку з цим необхідно вказати на характерні риси організації: наявність серця зумовлює швидкий кровотік; у системі виділення нирки надійно забезпечують виведення з організму збільшеної кількості продуктів обміну.
Вказані риси життєвої організації зумовили широке розповсюдження хребетних і проникнення їх у всі життєві середовища. Ця обставина, а також велика кількість і різноманітність видів хребетних роблять їх найважливішим чинником географічного середовища. Хребетні з'явилися на рубежі ордовика — силура, а в юрі існували вже представники всіх нині відомих їх класів. Загальне число сучасних видів — близько 40 тис.