Шкі́ра (лат. cutis, грец. δέρμα, прасл. *skora), діал. кожа[1][2] (прасл. *koža, раніша форма *kozja – від *koza («коза»), первісно так називали оброблену козячу шкіру), розм. шкура[3] — зовнішній покрив тваринного організму, який захищає тіло від широкого спектра зовнішніх впливів, бере участь в диханні, терморегуляції, обмінних і багатьох інших процесах. Крім того, шкіра — це масивне рецепторне поле різних видів поверхневої чутливості.
Будова шкіри:
Шкіра складається з епідермісу, дерми і підшкірно-жирової клітковини (гіподерми).
Епідерміс (epidermis) містить п'ять шарів епідермальних клітин. Найнижчий шар — базальний. Він розташовується на базальній мембрані і являє собою 1 ряд призматичного епітелію. Відразу над ним лежить шипуватий шар (3-8 рядів клітин з цитоплазматичними виростами), потім іде зернистий шар (1-5 рядів плоскуватих клітин), блискучий (2-4 ряди без'ядерних клітин, помітний на долонях і стопах) і роговий шар, що складається з багатошарового зроговілого епітелію. Епідерміс також містить меланін, який забарвлює шкіру і викликає ефект засмаги.
Дерма (dermis), або власне шкіра, являє собою сполучну тканину і складається з 2-х шарів - сосочкового шару, на якому розташовуються численні вирости, що містять у собі петлі капілярів і нервові закінчення, і сітчастого шару, що містить кровоносні і лімфатичні судини, нервові закінчення, фолікули волосся, залози, а також еластичні, колагенові і гладком'язові волокна, які надають шкірі міцність і еластичність.
Підшкірно-жирова клітковина або гіподерма (hypodermis) складається з пучків сполучної тканини і жирових скупчень, пронизаних кровоносними судинами і нервовими волокнами. Фізіологічна функція жирової тканини полягає в накопиченні та зберіганні поживних речовин. Крім того, вона служить для терморегуляції і додаткового захисту статевих органів.
Крім самої шкіри в організмі є її анатомічні похідні — утвори, що розвинулися зі шкіри та її зачатків. Інша назва — придатки шкіри:
Нігті;
Волосся;
Пір'я;
Пух;
шкірні залози, які включають в себе:
сальні залози, які виділяють шкірне сало, яке служить змазкою для волосся і захищає шкіру;
потові залози, які виділяють з організму води і розчинені продукти обміну речовин. Випаровування поту є важливим етапом терморегуляції.
молочні залози (розвинені у жінок) виробляють грудне молоко, яке має дуже важливе значення для годування немовлят.
Дерматологія — розділ медицини, який вивчає будову шкіри і її похідних, їх розвиток, функції, а також їх захворювання. Крім того, зміни шкіри часто мають важливе значення для діагностики внутрішніх та інфекційних захворювань.
Для догляду за шкірою використовують різні креми, ультразвуковий пілінг тощо.
Функція шкіри:
Захисна (бар'єрна) захищає організм від дії механічних і хімічних чинників, ультрафіолетового випромінювання, проникнення мікробів, втрати і потрапляння води ззовні.
Терморегуляторна, за рахунок випромінювання тепла і випаровування поту.
Участь у водно-сольовому обміні, пов'язана з потовиділенням.
Екскреторна — виведення з потом продуктів обміну, солей і ліків.
Депонування крові, в судинах шкіри може перебувати до 1 літра крові.
Ендокринна і метаболічна — синтез і накопичення вітаміну D, а також гормонів.
Дихальна, у людини близько 1-2 % кисню засвоюється через шкіру.
Рецепторна, завдяки наявності численних нервових закінчень
Імунна, захоплення, процесинг та транспорт антигенів з подальшим розвитком імунної реакції[4]
Шкіра як орган чуття Редагувати
Шкіра — величезне рецепторне поле, за до якого здійснюється зв'язок організму з навколишнім середовищем[5]Іннервація шкіри здійснюється як гілками цереброспінальних нервів, так і нервами вегетативної нервової системи. Нерви вегетативної нервової системи іннервують в шкірі судини, гладеньку мускулатуру і потові залози[6] До соматичної нервової системи належать чутливі нерви (утворюють численні чутливі закінчення).
Чутливі нервові закінчення (умовно) можна розділити на[6]:
Вільні (локалізуються як в епідермісі, так і в дермі)
да О существовании клеток люди узнали после изобретения микроскопа. Самый первый примитивный микроскоп изобрел голландский шлифовальщик стекол З. Янсен (1590 г.), соединив вместе две линзы.
Английский физик и ботаник Р. Гук, рассмотрев срез пробки пробкового дуба обнаружил, что она состоит из ячеек, похожих на соты, которые он назвал клетками (1665 г.). Да, да... это тот самый Гук, именем которого назван известный физический закон.В 1683 г. нидерландский исследователь А. Ван Левенгук, усовершенствовав микроскоп, наблюдал живые клетки и впервые описал бактерии.Российский ученый Карл Бэр в 1827 г. обнаружил яйцеклетку млекопитающих. Этим открытием он подтвердил ранее высказанную идею английского врача У. Гарвея о том, что все живые организмы развиваются из яйца.
Ядро было сначала обнаружено в растительных клетках английским биологом Р. Брауном (1833 г.).Большое значение для понимания роли клетки в живой природе имели труды немецких ученых: ботаника М. Шлейдена и зоолога Т. Шванна. Они первыми сформулировали клеточную теорию, основной пункт которой утверждал, что все организмы, в том числе растительные и животные, состоят из простейших частиц - клеток, а каждая клетка - самостоятельное целое. Однако в организме клетки действуют совместно, формируя гармоничное единство. Позднее в клеточную теорию добавлялись новые открытия. В 1858 г. немецкий ученый Р. Вирхов обосновал, что все клетки образуются из других клеток путем клеточного деления: "всякая клетка из клетки".
Клеточная теория послужила основой возникновения в XIX в. науки цитологии. К концу XIX в. благодаря усложнению микроскопической техники были открыты и изучены структурные компоненты клеток и процесс их деления. Электронный микроскоп позволил исследовать тончайшие структуры клеток. Было обнаружен удивительное сходство в тонком строении клеток представителей всех царств живой природы.
Основные положения современной клеточной теории:
клетка - структурно-функциональная единица всех живых организмов, а также единица развития;клеткам присуще мембранное строение;ядро - главная часть эукариотической клетки;клетки размножаются только делением;клеточное строение организмов свидетельствует о том, что растения и животные имеют единое происхождение.
Микробиология (греч. micros-малый,лат. bios-жизнь)— наука, предметом изучения которой являются микроскопические существа, называемые микроорганизмами или микробами, их биологические признаки,систематика, экология, взаимоотношения с другими организмами, населяющими нашу планету, животными, растениями и человеком. В область интересов микробиологии входит их систематика, морфология, физиология, биохимия, эволюция, роль в экосистемах, а также возможности практического использования.
Разделы микробиологии: бактериология, микология, вирусология и т. д. В зависимости от экологических особенностей микроорганизмов, условий их обитания, сложившихся отношений с окружающей средой, и в зависимости от практических потребностей человека, наука о микробах в своем развитии дифференцировалась на такие специальные дисциплины как общая микробиология, медицинская, промышленная (или техническая), космическая, геологическая, сельскохозяйственная и ветеринарная микробиология.
Шкі́ра (лат. cutis, грец. δέρμα, прасл. *skora), діал. кожа[1][2] (прасл. *koža, раніша форма *kozja – від *koza («коза»), первісно так називали оброблену козячу шкіру), розм. шкура[3] — зовнішній покрив тваринного організму, який захищає тіло від широкого спектра зовнішніх впливів, бере участь в диханні, терморегуляції, обмінних і багатьох інших процесах. Крім того, шкіра — це масивне рецепторне поле різних видів поверхневої чутливості.
Будова шкіри:
Шкіра складається з епідермісу, дерми і підшкірно-жирової клітковини (гіподерми).
Епідерміс (epidermis) містить п'ять шарів епідермальних клітин. Найнижчий шар — базальний. Він розташовується на базальній мембрані і являє собою 1 ряд призматичного епітелію. Відразу над ним лежить шипуватий шар (3-8 рядів клітин з цитоплазматичними виростами), потім іде зернистий шар (1-5 рядів плоскуватих клітин), блискучий (2-4 ряди без'ядерних клітин, помітний на долонях і стопах) і роговий шар, що складається з багатошарового зроговілого епітелію. Епідерміс також містить меланін, який забарвлює шкіру і викликає ефект засмаги.
Дерма (dermis), або власне шкіра, являє собою сполучну тканину і складається з 2-х шарів - сосочкового шару, на якому розташовуються численні вирости, що містять у собі петлі капілярів і нервові закінчення, і сітчастого шару, що містить кровоносні і лімфатичні судини, нервові закінчення, фолікули волосся, залози, а також еластичні, колагенові і гладком'язові волокна, які надають шкірі міцність і еластичність.
Підшкірно-жирова клітковина або гіподерма (hypodermis) складається з пучків сполучної тканини і жирових скупчень, пронизаних кровоносними судинами і нервовими волокнами. Фізіологічна функція жирової тканини полягає в накопиченні та зберіганні поживних речовин. Крім того, вона служить для терморегуляції і додаткового захисту статевих органів.
Крім самої шкіри в організмі є її анатомічні похідні — утвори, що розвинулися зі шкіри та її зачатків. Інша назва — придатки шкіри:
Нігті;
Волосся;
Пір'я;
Пух;
шкірні залози, які включають в себе:
сальні залози, які виділяють шкірне сало, яке служить змазкою для волосся і захищає шкіру;
потові залози, які виділяють з організму води і розчинені продукти обміну речовин. Випаровування поту є важливим етапом терморегуляції.
молочні залози (розвинені у жінок) виробляють грудне молоко, яке має дуже важливе значення для годування немовлят.
Дерматологія — розділ медицини, який вивчає будову шкіри і її похідних, їх розвиток, функції, а також їх захворювання. Крім того, зміни шкіри часто мають важливе значення для діагностики внутрішніх та інфекційних захворювань.
Для догляду за шкірою використовують різні креми, ультразвуковий пілінг тощо.
Функція шкіри:
Захисна (бар'єрна) захищає організм від дії механічних і хімічних чинників, ультрафіолетового випромінювання, проникнення мікробів, втрати і потрапляння води ззовні.
Терморегуляторна, за рахунок випромінювання тепла і випаровування поту.
Участь у водно-сольовому обміні, пов'язана з потовиділенням.
Екскреторна — виведення з потом продуктів обміну, солей і ліків.
Депонування крові, в судинах шкіри може перебувати до 1 літра крові.
Ендокринна і метаболічна — синтез і накопичення вітаміну D, а також гормонів.
Дихальна, у людини близько 1-2 % кисню засвоюється через шкіру.
Рецепторна, завдяки наявності численних нервових закінчень
Імунна, захоплення, процесинг та транспорт антигенів з подальшим розвитком імунної реакції[4]
Шкіра як орган чуття Редагувати
Шкіра — величезне рецепторне поле, за до якого здійснюється зв'язок організму з навколишнім середовищем[5]Іннервація шкіри здійснюється як гілками цереброспінальних нервів, так і нервами вегетативної нервової системи. Нерви вегетативної нервової системи іннервують в шкірі судини, гладеньку мускулатуру і потові залози[6] До соматичної нервової системи належать чутливі нерви (утворюють численні чутливі закінчення).
Чутливі нервові закінчення (умовно) можна розділити на[6]:
Вільні (локалізуються як в епідермісі, так і в дермі)
Невільні (локалізуються переважно в дермі)
інкапсульовані
неінкапсульовані