причини та наслідки. один з основних видів забруднення атмосфери – автомобільний транспорт. у викидах автомобілів знаходяться такі шкідливі речовини як: угарний газ, окиси азоту, тверді частинки та летючі органічні з’єднання. на автотранспорт приходиться 90% угарного газу, що взагалі викидається в атмосферу. при високих рівнях вмісту у повітрі він викликає сонливість і навіть призводить до смерті. максимальна кількість викидів регіструється в години пік, причому всередині автомобіля концентрація шкідливих речовин найбільша. припускають, що двоокис азоту подразнює легені і викликає загострення астми.
тверді частинки, що осі навколо (в тому числі на нашому одязі та шкірі) є складовою частиною забруднень від автотранспорту. найменші з них (діаметром до 10 мікрометрів, тобто однієї сотої міліметра) спроможні проникати глибоко в легені, загострюючи респіраторні захворювання. значну кількість цих частинок у повітря автомобілі з дизельними двигунами та великі вантажівки.
вихлопні гази одну третю вуглекислого газу, що викидається в повітря, сприяють утворенню парникового ефекту, який викликає потепління. летючі органічні речовини, такі як поліароматичні вуглеводні та бензол, спонукають утворення смогів. викиди вуглеводнів є наслідком не повного згорання палива. це можуть бути гази чи тверді частинки. бензол (що потрапляє у атмосферу з вихлопами та випарами з бензобаків та бензоколонок під час заправки автомобілів) може викликати рак легенів та респіраторні захворювання.
за даними всесвітньої організації охорони здоров’я, цей газ настільки небезпечний, що для нього не існує норм гранично допустимої концентрації. окиси азоту з повітряними масами переміщуються на значні відстані і, з’єднуючись із сіркою, у вигляді кислотних дощів, забруднюючи земляні угіддя, водойми, руйнуючи різні забудови. окиси азоту можуть також з’єднуватись з твердими частинками не повністю згорівшого палива та угарним газом, утворюючи фотохімічний смог. спільна реакція вуглеводородів, кисню та окисів азоту на сонячне випромінювання приводять до утворення озону.
• вакцинація (щеплення) проти туберкульозу, грипу, дифтерії;
• систематичний медичний огляд (флюорографічні обстеження);
• карантин (уникнення контактів із хворими);
• вчасне лікування хвороб;
• калорійне харчування для підвищення опірності організму інфекційним хворобам (споживання, особливо в зимово–весняний період, овочів та фруктів з високим умістом вітаміну с; вживати часник і цибулю, фітонциди яких пригнічують діяльність мікроорганізмів; пити лише кип'ячене молоко, м'ясо споживати добре термічно обробленим);
• дотримування правил особистої гігієни;
• загартування організму з метою зробити його менш сприйнятливим до зовнішніх впливів;
• тепло замотувати шию шарфом у холодну погоду;
• не дихати через рот;
• дотримання режиму праці та відпочинку;
• уникнення шкідливих звичок, зокрема відмова від куріння тощо;
• фізіопрофілактичні заходи при появі ознак застуди, утрудненого носового дихання;
• дихання розвивати фізичними вправами, спортом, спеціальними дихальними вправами (сприяють укріпленню дихальних м'язів, відновленню правильного механізму носового дихання, і позбавлення звички дихати через рот);
• регулярні прогулянки на свіжому повітрі найменше по 2 години щодня, особливо взимку (у чистому житловому приміщенні в 1 м3 повітря 15-20 тисяч бактерій, тоді як на подвір'ї — лише 5 тисяч);
• уникати використання алергенних речовин;
• санітарно-гігієнічні заходи (провітрювати приміщення, вологе прибирання, дихати носом, мити руки, при кашлі прикривати рот);
• соціальна профілактика (у час епідемії уникати людних місць, одівати марлеві пов'язки, збільшувати зелені насадження).
найважливіші заходи профілактики – це здоровий спосіб життя та позбавляння шкідливих звичок.
ротовая полость, пищевод, желудок, кишечник (вроде бы)
Объяснение:
1. Ротовая полость — в ней располагаются зубы, язык и слюнные железы. В ротовой полости пища механически измельчается с зубов, ощущается ее вкус и температура, формируется пищевой комок с языка. Слюнные железы через протоки выделяют свой секрет — слюну, и уже в ротовой полости происходит первичное расщепление пищи. Фермент слюны птиалин расщепляет крахмал до сахара.
2. Глотка имеет воронковидную форму и соединяет ротовую полость и пищевод. Она состоит из трех отделов: носовой части (носоглотки) , ротоглотки и гортанной части глотки. Глотка участвует в проглатывании пищи, это происходит рефлекторно.
3. Пищевод — верхняя часть пищеварительного канала, представляет собой трубку длиной 25 см. Верхняя часть трубки состоит из поперечно-полосатой, а нижняя — из гладкой мышечной ткани. Трубка выстлана плоским эпителием. Пищевод транспортирует пищу в полость желудка.
4. Желудок — расширенная часть пищеварительного канала, стенки состоят из гладкой мышечной ткани, выстланы железистым эпителием. Железы вырабатывают желудочный сок. Основная функция желудка — переваривание пищи.
5. Пищеварительные железы: печень и поджелудочная железа. Печень вырабатывает желчь, которая поступает в кишечник во время пищеварения. Поджелудочная железа также выделяет ферменты, расщепляющие белки, жиры, углеводы и вырабатывает гормон инсулин.
6. Кишечник начинается двенадцатиперстной кишкой, в которую открываются протоки поджелудочной железы и желчного пузыря.
7. Тонкий кишечник — самая длинная часть пищеварительной системы. Слизистая оболочка образует ворсинки, к которым подходят кровеносные и лимфатические капилляры. Через ворсинки происходит всасывание.
8. Толстый кишечник имеет длину 1,5 м, он вырабатывает слизь, содержит бактерии, расщепляющие клетчатку. Конечный отдел — прямая кишка — заканчивается анальным отверстием, через которое удаляются непереваренные остатки пищи