Глікокалікс(від лат. Glycic — солодкий і лат. callym — товста шкіра) — термін, що об'єднує ряд полімерних речовин (глікопротеїнів)[1], які виробляються бактеріальними, епітеліальними та іншими клітинами. Слиз на поверхні тіла риб також являє собою глікокалікс. Термін було вперше вжито на позначення полісахаридного матриксу, що виділяється клітинами епітелію і вкриває поверхню епітеліальної тканини. Глікокалікс є нещільним покриттям, що знаходиться з зовнішнього боку плазматичної мембрани усіх тваринних клітин. Це покриття складається з вуглеводневих частин гліколіпідів та глікопротеїнів мембрани. Глікокалікс кожної людини унікальний, хімічно ідентичні глікокалікси зустрічаються лише в однояйцевих близнюків. За до глікокаліксу організм здатний розрізняти власні здорові клітини і трансплантовані тканини, пошкоджені клітини та чужорідні організми. Глікокалікс містить молекули, за до яких клітини сполучаються одна з одною, а також молекули, що спрямовують рух клітин під час ембріонального розвитку організма.[2] Виявлено, що глікокалікс бере участь у регулюванні наповнення капілярів еритроцитами, і є підстави вважати, що він відіграє важливу роль у здійсненні багатьох інших функцій судинної системи, однак дослідження тривають.[3]
Спорынья (маточные рожки) — один из давно известных токсичных грибов. Все алкалоиды спорыньи очень токсичны. Симптоматика клавицепсотоксикоза (или эрготизма) обусловлена алкалоидов вызывать сокращение гладких мышц и сужение сосудов и оказывать действие на нервную систему.