Цветовод - человек, занимающийся выведением, высаживанием и дальнейшим контролем за декоративными растениями (цветки, кустарники, деревья). Основная работа цветовода заключается в высаживании растений на территории города или другого населённого пункта, то есть другими словами облагораживание территории и создание декоративных территорий. Другая часть работы цветовода приходится на работу в теплицах. Все растения, которые мы в дальнейшем видим в различных местах нас. пункта, сначала выращиваются в теплицах, а уже потом попадают в окружающую среду. Цветовод занимается высаживанием, контролем за прорастанием и дозреванием растения до необходимого возраста, а также созданием всех необходимых тепличных условий и контролем их работо Некоторые цветоводы работают в научных селекционных центрах, где занимаются выведением новых декоративных растений, которые будут иметь усовершенствованные по сравнению с предыдущими сортами качества. То есть судя по всему вышесказанному, цветовод - профессия разносторонняя, и не заключается в простом высаживании цветов на территории городских достопримечательностей.
1) Этология
2) Все применял, что чаще, думаю даже он затруднился бы ответить, кроме кольцевания, возможно, хотя пчел он метил краской.
3) Репродуктивное поведение
4) А. Либо они больные или не время.
5) Б
6) А - птичьи мозги привыкли
7) В - они типо особо умные бывают иногда, так как осьминоги не социальные обучение отпадает.
8) А
9) А - у вида строение схожее, поэтому одинаково спят, то есть типично для данного вида.
10) В - стратегия жертвенности или стратегия альтруизма
11) В - шимпанзе использовать сложные сигналы - например язык жестов или карточки, хотя об этом ведутся споры, но если это так, это доказывает их мыслительную деятельность.
12) Г - сурикаты не любят чужаков, поэтому состав редко меняется.
Широка розповсюдженість рослин в різних кліматичних зонах призвела до появи пристосувань до різноманітних, в тому числі і екстремальних, температурних умов. По відношенню до низьких температур розрізняють:
• холодостійкість – це здатність рослин протягом тривалого часу переносити низькі додаткові позитивні температури;
• морозостійкість – здатність рослин переносити низькі мінусові температури;
• зимостійкість – здатність рослин без пошкоджень переносити несприятливі погодні умови взимку.
По відношенню до високих температур розрізняють наступні властивості рослин:
• теплолюбність – потреба рослин у теплі протягом вегетаційного періоду;
• жаростійкість – здатність рослин переносити перегрів (вплив високих температур);
• посухостійкість – здатність рослин переносити тривалі періоди посухи (зниження вологості повітря і ґрунту та високі температури повітря і ґрунту) без значних порушень життєвих функцій. Холодостійкість деяких видів теплолюбних рослин можна збільшити шляхом дії на насіння та розсаду різких перепадів температур (низьких і нормальних). Таке закалювання стимулює захисну перебудову метаболізму рослин. До методів підвищення стійкості належить також щеплення з використанням більш стійкого підвоя, замочуванням насіння в розчинах мікроелементів або в 0,25 % розчині аміачної селітри. Вплив в'язкості цитоплазми на холодостійкість рослин продемонстрували в експерименті П. О. Шенкель та К. О. Баданова (1956). Холодостійкість листків елодеї змінювалася при зміні в'язкості цитоплазми за до розчинів солей. Дія розчину СаСl2 підвищувала, а розчину КС1 знижувала в'язкість цитоплазми. В обох випадках визначали кількість живих клітин після заморожування до – 1,5 °С. Результати свідчать, що збільшення в'язкості цитоплазми під впливом сольового розчину зменшувало холодостійкість рослини, а зменшення в'язкості призводило до відповідного зростання стійкості до холоду • жаростійкі – термофільні синьо-зелені водорості і бактерії гарячих мінеральних джерел, що здатні переносити підвищені температури до + 75 – + 100 °С. Цим організмам властиві високий рівень метаболізму, підвищений вміст РНК у клітинах, стійкість білків цитоплазми до коагуляції;
• жаровитривалі – рослини пустель і сухих місць зростання (сукуленти, деякі кактуси, представники родини товстянкових), які витримують нагрівання від сонячних променів до +50 – +65 °С. Жаростійкість сукулентів пояснюється високою в'язкістю цитоплазми і вмістом води у клітинах, пониженим рівнем обміну речовин;
• нежаростійкі – мезофітні та водні рослини. Мезофіти відкритих місць зростання можуть витримувати нетривале підвищення температуру до + 40 – + 47 °С, а водні рослини – до + 40 – + 42 °С.
Рослини, пристосовані до існування в жарких умовах, в процесі філогенезу виробили захисні пристосування від перегріву:
• зменшення поверхні рослин;
• густе опушення листя та стебла:
• розвиток глянцевої поверхні листка;
• збільшення інтенсивності транспірації;
• поява ефірних залоз;
• виділення кристалів солей, що заломлюють сонячне проміння;
• нагромадження органічних кислот, які зв'язують аміак і знешкоджують його;
• вертикальне та меридіальне розташування листків тощо. Здатність переживати тривалий жаркий та посушливий період є
комплексною властивістю рослин, об'єднаних в групу ксерофітів (більш детально ця група буде розглянута в розділі “Вологість як екологічний фактор”). При цьому можливість вижити при високих температурах буде тим більшою, чим на довше відтягується висихання протоплазми. Для цього рослини виробили певні пристосування:
• геміксерофіти стійкі до засухи завдяки кореневій системі, яка досягає ґрунтових вод, інтенсивним процесам транспірації та обміну речовин, вони не виносять тривалого зневоднення;
• евксерофіти мають в'язку цитоплазму, уповільнений метаболізм, вони добре переносять зневоднення та перегрів;
• пойкілоксерофіти при зневодненні призупиняють метаболічні процеси та впадають в анабіоз. (тут не все)
Объяснение: