Запропоновані Арістотелем класифікації тварин, а Теофрастом – рослин – і сьогодні вражають своєю стрункою побудовою.
Теофраст, зокрема, виділяє такі екологічні групи рослин: 1) морські водні; 2) морські прибережні; 3) глибоких прісних вод; 4) прибережних мілководь озер; 5) вологих берегів потоків; 6) боліт.
Теофраст вивчав також вплив середовища на поширення і вибіркову здатність дерев. Арістотелеву класифікацію тварин застосував Пліній Старший, розподіливши усіх тварин на такі види: водні, земні та літаючі. Кожна із названих груп поділялася на дрібніші підрозділи з використанням екологічних характеристик. Із натуралістичних досліджень Середньовіччя варто виділити дослідження німецького філософа Альберта Великого (1193-1280) щодо впливу умов місцезростання дерев на якість деревини. Права громадянства здобувають натуралістичн з життя тварин. Швейцарський природознавець Конрад Геснер гав життя тварин і видав п'ятитомну "Енциклопедію тварин". Відомості про поведінку та б життя тварин, якими супроводився опис їх будови, у той час називали "історією" життя тварин. Валеріус Кордус (1515-1544) був першим з ботаніків, який спробував пов'язати поширюваність чи розселення рослин із мінеральним складом ґрунту. Початок опису флори зроблено у праці польського ботаніка і мандрівника М. Бойма (1614-1659) "Флора Китаю", яка з'явилася в 1656 р. Багато натуралістичних подорожей було організовано у XXVII ст. в Росії. Особливо варто нагадати подорожі П.С. Палласа (1741-1811), який приділив чимало уваги вивченню таврійських степів і Криму. П.С. Паллас друкує свою знамениту "Зоогеографію", в якій подає детальний опис життя 151 виду ссавців та 425 видів птахів, а також таких біологічних явищ, як міграція, сплячки, взаємозв'язок споріднених видів. У цей період особливо багато уваги приділялось біогеографічним дослідженням рослинного та тваринного світу (праці О. Гумбольдта (1807), А. Декандоля (1855), К.Ф. Рульє (1814-1858)). Ці роботи здійснюються і сьогодні, особливо коли йдеться про охорону видів чи пошук генетико-селекційного матеріалу. Успіхам селекціонерів, які займаються зерновими культурами, наше сільське господарство значною мірою завдячує М.І. Вавілову. Його експедиції дали можливість зібрати різновиди пшениць з усіх континентів світу. Експедиція на Буковину в 1940 р
2)Корневой чехлик защитное образование (преимущественно от механических повреждений) растущего кончика корня. Это небольшой (около 0,2 мм, реже, у воздушных корней, до нескольких мм) конусовидный колпачок (рис.) , прикрывающий нежные клетки верхушки корня и часть его растущей зоны. К. ч. дифференцируется на самых ранних стадиях развития корня из клеток, образующих т. н. калиптроген (например, у злаков и др. однодольных) , или из апикальной меристемы (См. Меристема) корня (у многих двудольных и голосеменных) . Состоит из комплекса живых паренхимных клеток с тонкими ослизняющимися оболочками и подвижными крахмальными зёрнами (статолитами) , играющими роль в геотропической реакции корня (см. Геотропизм) . Внешние слои клеток К. ч. легко разъединяются и при трении о частицы почвы сшелушиваются, облегчая продвижение корня в почве. У водных растений К. ч. может быть редуцирован и заменен корневым кармашком (ряска, водокрас, водяной орех) .
Теофраст, зокрема, виділяє такі екологічні групи рослин:
1) морські водні;
2) морські прибережні;
3) глибоких прісних вод;
4) прибережних мілководь озер;
5) вологих берегів потоків;
6) боліт.
Теофраст вивчав також вплив середовища на поширення і вибіркову здатність дерев. Арістотелеву класифікацію тварин застосував Пліній Старший, розподіливши усіх тварин на такі види: водні, земні та літаючі. Кожна із названих груп поділялася на дрібніші підрозділи з використанням екологічних характеристик.
Із натуралістичних досліджень Середньовіччя варто виділити дослідження німецького філософа Альберта Великого (1193-1280) щодо впливу умов місцезростання дерев на якість деревини. Права громадянства здобувають натуралістичн з життя тварин. Швейцарський природознавець Конрад Геснер гав життя тварин і видав п'ятитомну "Енциклопедію тварин". Відомості про поведінку та б життя тварин, якими супроводився опис їх будови, у той час називали "історією" життя тварин.
Валеріус Кордус (1515-1544) був першим з ботаніків, який спробував пов'язати поширюваність чи розселення рослин із мінеральним складом ґрунту. Початок опису флори зроблено у праці польського ботаніка і мандрівника М. Бойма (1614-1659) "Флора Китаю", яка з'явилася в 1656 р.
Багато натуралістичних подорожей було організовано у XXVII ст. в Росії. Особливо варто нагадати подорожі П.С. Палласа (1741-1811), який приділив чимало уваги вивченню таврійських степів і Криму. П.С. Паллас друкує свою знамениту "Зоогеографію", в якій подає детальний опис життя 151 виду ссавців та 425 видів птахів, а також таких біологічних явищ, як міграція, сплячки, взаємозв'язок споріднених видів.
У цей період особливо багато уваги приділялось біогеографічним дослідженням рослинного та тваринного світу (праці О. Гумбольдта (1807), А. Декандоля (1855), К.Ф. Рульє (1814-1858)). Ці роботи здійснюються і сьогодні, особливо коли йдеться про охорону видів чи пошук генетико-селекційного матеріалу.
Успіхам селекціонерів, які займаються зерновими культурами, наше сільське господарство значною мірою завдячує М.І. Вавілову. Його експедиції дали можливість зібрати різновиди пшениць з усіх континентів світу. Експедиція на Буковину в 1940 р