Насіння квіткових рослин різноманітне за формою і розмірами. Насінина може досягати кількох десятків сантиметрів (пальми) і бути майже непомітною (орхідні, вовчок), мати кулясту, видовжено-кулясту, циліндричну або іншу форму. Завдяки такій формі забезпечується мінімальний контакт поверхні насінини з навколишнім середовищем. Це полегшує їм витримувати несприятливі умови.
Мал. 1. Схема будови насіння квасолі (а) і зернівки пшениці (б):
1 — насіннєва шкірка; 2 — сім'ядолі; З — рубчик; 4 — мікропіле; 5 — корінець; в — стебельце; 7 — брунька; 8 — чубчик; 9 — плодова оболонка; 10 — ендосперм
Зовні насінина вкрита насіннєвою шкіркою. Поверхня насінини зазвичай гладенька, але може бути і шорсткою, з шипами, ребрами, волосками, горбиками та іншими виростами шкірки. Всі ці утвори - пристосування насіння до поширення.
На поверхні насінини помітні рубчик і пилковхід. Рубчик - слід від насіннєвої ніжки, за до якої насіннєвий зародок кріпиться до стінки зав'язі, пилковхід зберігається у вигляді маленького отвору в шкірці насінини.
Під шкірою розміщена головна частина насінини - зародок. У багатьох рослин (однодольні) у насінні є спеціалізована запаслива тканина - ендосперм. У насіння, де ендосперму немає (дводольні), поживні речовини відкладаються в сім'ядолях зародка.
Будова насінин у дводольних і однодольних рослин неоднакова. Типовою дводольною рослиною є квасоля, однодольною - жито. Головною відмінністю в будові насінин є наявність двох сім'ядоль у зародку дводольних і однієї - у однодольних рослин. Функції їх різні: в насінні дводольних у товстих, м'ясистих сім'ядолях містяться поживні речовини (квасоля).
У однодольних єдина сім'ядоля - щиток - тоненька пластиночка, розміщена між зародком і ендоспермом насінини і щільно притиснена до ендосперму (жито). При проростанні насінини клітини щитка поглинають поживні речовини з ендосперму і передають їх до зародка. Друга сім'ядоля редукована або відсутня.
Берельские курганы — комплекс захоронений Пазырыкской культуры из долины реки Бухтарма в Катон-Карагайском районе Восточно-С тех пор изучение могильника не прекращалось, но настоящую мировую славу Берельским курганам принесли открытия международной экспедиции 1998–1999 годов. Группа археологов из Института археологии им. А. Х. Маргулана под руководством Зейноллы Самашева вместе с учеными из научно-исследовательских центров Франции и Италии и различных университетов республики раскапывала курган № 11. В богатом захоронении были погребены мужчина, женщина и 13 лошадей.
Основними методами селекції є добір, гібридизація з використанням гетерозису та цитоплазматичної чоловічої стерильності, поліплоїдія та мутагенез.