12 стадо
13 • Для кожного виду лише йому властиву комунікацію утворюють різноманітні сигнали і поведінкові акти. Мова більшості тварин — це сукупність конкретних сигналів, що діють у певній ситуації та мимовільно відбивають стан тварини в конкретний момент.
• У тварин існують сигнали-символи, які, подібно до слів у людській мові, мають фіксовані значення і передають інформацію про явища зовнішнього світу та взаємодію між особинами. Сигнали, що видають тварини в навколишнє середовище, можуть мати хімічну, механічну, оптичну, акустичну, електричну природу тощо. Ці сигнали сприймаються органами чуття інших тварин: органами зору, слуху, нюху, смаку, тактильної чутливості тощо.
• Тварини можуть сприймати звукові сигнали не тільки особин свого виду, а й інших видів.
• Організми відповідають на ці сигнали певними поведінковими актами: змінюють напрямок руху, забарвлення тощо.
• Вивчення в комунікації тварин має як теоретичне, так і практичне значення
Життєва форма рослин — морфологічна будова рослин, що склалася у процесі еволюції і відображає у зовнішньому вигляді їх пристосування до умов життя.
Є ряд класифікацій життєвих форм рослин, в основі яких лежить різний підхід до їх вивчення.
Термін «життєва форма» щодо рослин був запропонований в 80-х рр. XIX століття відомим данським ботаніком Вармінгом (1884). Він розумів під цим поняттям «форму, в якій вегетативне тіло рослини (індивіда) знаходиться в гармонії із зовнішнім середовищем протягом всього його життя, від колиски до труни, від сімені до відмирання».
Таке визначення виявилося дуже ємним. По-перше, воно підкреслювало, що життєва форма рослини не залишається постійною, а може мінятися у міру дорослішання і старіння. По-друге, у визначенні сказано, що найважливішу роль в становленні життєвої форми відіграє зовнішнє середовище. Але це, звичайно, не означає, що життєва форма будь-якої рослини нескінченно пластична і залежить тільки від безпосередньо діючих в даний момент умов. Кожен вид рослин реагує на зовнішні дії в рамках своїх спадково закріплених можливостей. Суниця, наприклад, не стане розлогим деревом навіть за найсприятливіших для росту і галуження умов. Кажучи про гармонію із зовнішнім середовищем, ми маємо на увазі, що в життєвій формі кожного виду, що склалася, виявляються риси спадкової, виробленої в процесі природного відбору пристосованості до певного комплексу зовнішніх чинників.
Поняття «Життєва форма» та «форма росту» вживаються як синоніми, незважаючи на спроби прив'язати поняття форми росту до типів галуження.[1] Більшість систем життєвих форм розроблені лише для судинних рослин.
Объяснение: