Відповідь:
Яйцекла́дні твари́ни — тварини, що при розмноженні відкладають яйця, в яких на момент залишення організму матері ступень розвитку ембріону незначний, або відсутній зовсім. Цей метод розмноження використовується всіма птахами і однопрохідними ссавцями та більшістю риб, земноводних, плазунів, комах і павукоподібних.
Наземні організми, такі як комахи та плазуни, відкладають яйця зазвичай захищені жорсткою оболонкою (шкаралупою), майже виключно після закінчення процесу внутрішнього запліднення. Водні організми, такі як риби і земноводні, відкладають м'якші яйця, так звану ікру, ще до процесу запліднення. В цьому випадку яйця (ікра) запліднюються в процесі відкладення самцем сперми поверх них — так званого зовнішнього запліднення.
Майже всі риби, земноводні і плазуни, що не є яйцекладними, є яйцеживородними, тобто яйця утворюють та залишаються під час розвитку ембріона всередині організму матері (або, у випадку морського коника, батька). Дійсна альтернатива яйцекладній стратегії — плацентарне живонародження, характерне для більшості ссавців (крім однопрохідних).
Пояснення:
Хребе́тні (Vertebrata) — підтип хордових тварин, що виділяється наявністю кісткового хребта. Разом з комахами, ця група тварин домінує на суші і у воді.
Решту тварин інколи об'єднують в несистематичну групу безхребетні. Використання цього терміну виправдовується тільки важливою роллю, яку відіграють хребетні в сучасному тваринному світі, оскільки в іншому група безхребетних об'єднує організми, які часто не мають практично нічого спільного.
Група хребетних часто розглядається як вищі хордові. У порівнянні з нижчими хордовими — ланцетниками, та покривниками, вони характеризуються значно вищим рівнем організації, що наочно виражено як в їх будові, так і у фізіологічних характеристиках. Серед хребетних немає видів, що ведуть сидячий (прикріплений б життя. Вони постійно переміщуються, активно розшукуючи і захоплюючи їжу, знаходячи для розмноження особини іншої статі та рятуючись від переслідування ворогів.
Активні переміщення забезпечують хребетним тваринам можливість зміни середовища залежно від змін умов існування і потреб на різних етапах їх життєвого циклу, наприклад при розвитку, статевому дозріванні, розмноженні, зимівлях і т. д. Вказані загальні біологічні риси хребетних прямо пов'язані з особливостями їх морфологічної організації та фізіологією.
Нервова система хребетних значно більш диференційована, ніж у нижчих хордових. У всіх тварин цієї групи розвинений головний мозок, функціонування якого обумовлює вищу нервову діяльність — основу пристосовної поведінки. Для хребетних характерна наявність різноманітних і складно влаштованих органів чуття, що слугують основним зв'язком між живим організмом і зовнішнім середовищем.
З розвитком головного мозку і органів чуття пов'язано виникнення черепа, який слугує надійним футляром для цих важливих органів. Як основа скелету замість хорди у хребетних існує досконаліший і міцніший хребетний стовп, який виконує роль не тільки опорного стрижня тіла, але і футляра, що містить в собі спинний мозок.
В області переднього відділу кишкової трубки виникають рухомі частини скелета, з яких формується ротовий, а у переважної більшості — щелепний апарат, що забезпечує захоплення та утримання їжі, а у вищих хребетних — і її подрібнення.
Загальний обмін речовин у хребетних незрівнянно складніший, ніж у нижчих хордових. У зв'язку з цим необхідно вказати на характерні риси організації: наявність серця зумовлює швидкий кровотік; у системі виділення нирки надійно забезпечують виведення з організму збільшеної кількості продуктів обміну.
Вказані риси життєвої організації зумовили широке розповсюдження хребетних і проникнення їх у всі життєві середовища. Ця обставина, а також велика кількість і різноманітність видів хребетних роблять їх найважливішим чинником географічного середовища. Хребетні з'явилися на рубежі ордовика — силура, а в юрі існували вже представники всіх нині відомих їх класів. Загальне число сучасних видів — близько 40 тис.
2. Первичная структура белка - последовательность аминокислотных фрагментов, прочно (и в течение всего периода существования белка) соединенных пептидными связями. Существует период полужизни белковых молекул - для большинства белков около 2-х недель.
3.Фагоцитоз — процесс, при котором специально предназначенные для этого клетки крови и тканей организма захватывают и переваривают возбудителей инфекционных заболеваний и отмершие клетки.
6. РНК служат рибонуклеотиды, а мономерами ДНК – дезоксирибонуклеотиды.
4.тРНК — рибонуклеиновая кислота, функцией которой является транспортировка аминокислот к месту синтеза белка. тРНК также принимают непосредственное участие в наращивании полипептидной цепи.
И это все