які особливості будови скелета ссавців? скелет ссавців загалом нагадує скелет плазунів, однак має і низку відмінностей. збільшилися розміри мозкової частини черепа, що пов'язано зі збільшенням розмірів головного мозку. крім того, ссавці мають масивні щелепи. вони гризуть та пережовують їжу за зубів, які містяться у спеціальних лунках щелеп. у цих тварин розвивається кісткове піднебіння, яке додатково зміцнює стінки ротової та носової порожнин і відокремлює носову порожнину від ротової.
хребет поділений на шийний, грудний, поперековий, крижовий та хвостовий відділи. шийний відділ хребта майже всіх ссавців утворений сімома хребцями (винятком є лише деякі тропічні види, як-от лінивці, що мають 6-10 хребців). якою б не була довжина шиї - довгою, як у жирафа, або майже невираженою, як у крота чи дельфіна, - кількість шийних хребців у цих видів тварин однакова, різна тільки їхня довжина. до хребців грудного відділу приєднані ребра, які разом з грудиною утворюють грудну клітку. хребці поперекового відділу масивні й на відміну від плазунів мають лише зачатки ребер. хребці крижового відділу зростаються між собою. до крижів приростають кістки таза. довжина хвостового відділу залежить від кількості хребців, які входять до його складу (від трьох до кількох десятків).
скелет кінцівок та їхніх поясів нагадує скелет інших наземних хребетних. у поясі передніх кінцівок більшості ссавців нерозвинені воронячі кістки приростають до лопаток. ключиці добре розвинені у тих тварин, чиї передні кінцівки здатні до різноманітних і складних рухів (наприклад, у мавп). ключиці слабко розвинені або їх взагалі немає у тварин, передні кінцівки яких рухаються лише в одній площині, паралельній поздовжній осі тіла (наприклад, у копитних, здатних до швидкого бігу).
через те що ссавці живуть у різноманітних умовах, їхні кінцівки можуть бути видозмінені. так, у водяних ссавців (ластоногі, китоподібні) передні кінцівки, як вам уже відомо, перетворилися на ласти, у рукокрилих - на крила. у тварин, здатних до швидкого бігу (вовчі, котячі, парнокопитні, непарнокопитні), кістки кисті та стопи розташовані більш-менш вертикально. тому вони під час руху спираються лише на пальці.
що собою становить мускулатура ссавців? мускулатура ссавців добре розвинена і диференційована. особливий куполоподібний м'яз - діафрагма - ділить порожнину тіла на дві частини: грудну (в ній розташовані серце та легені) та черевну (в ній міститься кишечник, травні залози, нирки тощо). добре розвинені м'язи спини, кінцівок та їхніх поясів, а також жуйні м’язи.
Животные-радары.
Давно замечено, что летучие мыши могут свободно ориентироваться ночью, летать и ловить насекомых. Далее в кромешной темноте глубоких подземелий они легко находят дорогу.
В конце XVIII столетия этими удивительными животными заинтересовался знаменитый итальянский естествоиспытатель Ладзаро Спаллаицани (1729-1799). Почему, думал ученый, летая в темноте, они не натыкаются на препятствия?
Чтобы выяснить этот вопрос, он поставил такой опыт: натянул на чердаке многочисленные нити в разных направлениях и впустил туда мышей. Рукокрылые свободно летали по чердаку, не задевая нитей. Тогда Спалланцани залепил им воском глаза, но, несмотря на это, они искусно облетали нити.
Швейцарский натуралист Шарль Жюрин повторил опыты Спалланцани и убедился, что и слепые мыши летают не хуже зрячих. Любознательный швейцарец на этом не остановился. Во втором опыте он воском залепил мышам глаза и заткнул ватой уши.
Результат оказался поразительным. Мыши как бы перестали “видеть”. Они натыкались на стены, на встречные предметы, сталкивались друг с другом.
Ученые решили, что эти животные обладают “шестым чувством”, которое им ориентироваться в полете.
Но что это за “шестое чувство” – никто не знал.
Загадочное явление ученым удалось объяснить лишь 200 лет спустя, в середине XX столетия.
Уже результаты опытов Спалланцани позволяли сделать вывод о том, что средством ориентировки у летучих мышей служит звук. Но откуда же возникают звуки? Ни стены, ни встречающиеся в полете мышам предметы звуков не издают.
Наблюдая за полетами мышей, голландский исследователь Дийграаф заметил, что они то и дело открывают и закрывают рот. Ученый сделал удивительное предположение, что мыши издают звуки, которых мы но слышим,- ультразвуки. Для того чтобы проверить свое предположение, он надел на голову зверька бумажный колпак с отверстием на передней стороне. При закрытом отверстии зверек был буквально бес и не мог летать, при открытом совершал виртуозные полеты.
Д. Гриффин и Р. Галамбос (США), углубляя исследования Дийграафа, установили, что летучие мыши обладают акустическими радарами, или природными эхолотами, и пользуются ими для “ощупывания” пространства. Посылают вперед звуки – ловят эхо.
