Відповідь:Кожа млекопитающих состоит из надкожицы (эпидермиса) и собственно кожи. Сверху надкожицы образуется роговой слой, клетки которого постепенно отмирают и отделяются группами в виде перхоти, заменяясь новыми, нарастающими из внутренних слоев надкожицы. Из клеток верхнего слоя кожи образуются волосы, глубоко врастающие своими корнями в основной слой кожи. Длинные волосы называются остевыми. Они прикрывают слой более густых и коротких волос — подшерсток, сохраняющий тепло.
Остевые волосы, как правило, придают защитную окраску зверям. Они многообразны: у свиней превращаются в щетину, у ежей и дикобразов — в иглы. Кроме волос, из эпидермиса у млекопитающих образуются ногти, когти, копыта, полые рога и т. д.
Ногти развиваются у обезьян и имеют более плоскую форму, чем когти. Они покрывают конец пальца лишь сверху. Когти значительно толще, охватывают конец пальца с боков и снизу, выдаваясь своим острием за конец пальца. Копыто представляет собой дальнейшее изменение когтя и образует роговой башмак на конце пальца.
Форма когтей и копыт очень разнообразна в связи с различными при животного. Так, у хищных млекопитающих когти сильно заострены и загнуты, при к схватыванию добычи; у роющих они часто сильно развиты (при к рытью). Сильно изменяется строение копыта в зависимости от характера грунта, например, у лося и северного оленя копыто широкое (они часто живут в заболоченных местах); уже и меньше копыто у животных, обитающих на каменистых скалах и др.
Полностью роговыми образованиями являются рога носорогов. Рога полорогих (быки, бараны) имеют лишь роговой чехол, а стержень рога состоит из костной ткани.
Из клеток эпидермиса образуются кожные железы — потовые и сальные.
Потовые железы имеют вид трубочек. Выделяемый ими пот содержит некоторые продукты обмена веществ. При испарении пота поглощается значительное количество тепла, что охлаждению кожи при высокой температуре окружающего воздуха.
Строение кожи и волоса млекопитающего
Строение кожи и волоса млекопитающего
Сальные железы открываются выводковыми протоками в волосяную сумку. Выделяемое ими жировое вещество покрывает поверхность волос и кожи, делает их более эластичными, предохраняет от высыхания и снашивания.
К числу кожных желез относятся млечные железы, имеющиеся только у самок. По своему происхождению они очень близки к потовым. Выводные протоки млечных желез открываются чаще всего на сосках, расположенных у различных млекопитающих в грудной, брюшной или паховой областях. У наиболее низко организованных млекопитающих — яйцекладущих — соски отсутствуют, и выводные протоки млечных желез открываются на поверхности кожи брюшной стороны тела, где детеныши слизывают выделяющееся молоко.
Молоко представляет собой жидкость со взвешенными в ней многочисленными мельчайшими капельками жира, белковых веществ, сахара и витаминов и по своей усвояемости и составу является ценнейшим питательным продуктом не только для детеныша, но и для человека. В древности его называли «напитком богов» и употребляли только знатные люди.
Большинство млекопитающих — четвероногие животные, туловище которых высоко поднято над землей. Конечности их располагаются под туловищем, кости конечностей очень прочные и подвижно соединены между собой. Это позволяет зверям достигать высокого совершенства в беге, прыгании, лазании и т. д.
Строение скелета очень многообразно у различных групп зверей и отражает их при к неодинаковому образу жизни: лазанью, рытью, плаванию и полету. Однако роющая лапа крота, крыло летучей мыши или плавник дельфина, несмотря на резкие различия, сохраняют общий план строения, так как все они произошли от обычной пятипалой конечности, но изменились в связи с различными условиями жизни.
Пояснення:
Відповідь:
Вухо людини та інших ссавців складається з трьох частин: зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо. Зовнішнє і середнє вухо побудовані відносно хня функція полягає у проведенні і підсиленні звукових коливань. Внутрішнє вухо найскладніше за будовою, крім сприйняття звуків також забезпечує рівновагу і відчуття положення тіла в Зовнішнє вухо[ред. | ред. код]
Основна стаття: Зовнішнє вухо
Зовнішнє вухо складається із вушної раковини (лат. auricula) та зовнішнього слухового проходу. Вушна раковина (саме цю частину органа слуху більшість людей називають вухом) оточує зовнішній слуховий прохід. Вона складається із еластичного хряща, покритого шкірою. Деякі частини вушної мушлі, зокрема мочка, позбавлені хрящової тканини. Функція вушної раковини полягає у тому, що вона спрямовує звук у зовнішній слуховий прохід [2].
Дарвінів горбик[ред. | ред. код]
Зліва: Дарвінів горбик у людини, справа: загострений кінець вуха у макаки
У деяких людей (близько 10 %) на верхній частині завитки вушної раковини наявний невеликий виступ, який називають Дарвінів горбок (лат. tuberculum auriculae). Він вважається рудиментом загостреної верхівки вуха у деяких приматів та інших ссавців. Свою назву Дарвінів горбик отримав за те, що у своїй праці «Походження людини і статевий добір» Дарвін згадує його як приклад рудиментарного органа[3].
Зовнішній слуховий прохід[ред. | ред. код]
Зовнішній слуховий прохід – це коротка зігнута трубка (2,5 см довжиною і 0,6 см у діаметрі), що веде до барабанної перетинки. Поблизу вушної раковини зовнішній слуховий прохід підтримується еластичним хрящем, решта його проходить у скроневій кістці. Весь канал вистелений шкірою із коротким волоссям, потрібним для того, щоб затримувати різні сторонні об'єкти, наприклад пил і дрібних комах. Також у шкірі зовнішнього слухового проходу наявні сальні залози і модифіковані апокринні потові залози, які ще називають церумінозними, вони виділяють жовто-коричневу воскоподібну вушну сірку. Сірка досить липка, тому вона, як і волосся, може перешкоджати сторонніх об'єків по зовнішньому слуховому проходу, крім того вона є репелентом для комах і пригнічує ріст мікроорганізмів[2]. Сірка складається із насичених та ненасичених довголанцюгових жирних кислот, спиртів, сквалену (приблизно 12-20% складу сірки), та холестеролу (6-9%). Разом із сіркою із зовнішнього вуха виводяться частинки рогового шару шкіри, який постійно злущується, тому вона може містити багато білків кератинів[4].
У деяких людей вуха очищуються від сірки природнім шляхом: вона засихає і випадає із зовнішнього слухового проходу, цьому сприяють рухи щелепи, наприклад при жуванні або розмові. В інших людей сірка може накопичуватись, ущільнюватись і перешкоджати слуху.
Барабанна перетинка[ред. | ред. код]
На межі між зовнішнім та середнім вухом розташована барабанна перетинка (лат. membrana tympani). Це тонка прозора мембрана з волокнистої сполучної тканини, із зовнішнього боку вкрита шкірою, а із внутрішнього — слизовою оболонкою. По периферії перетинки волокна сполучної тканини розташовані переважно по колу, а в центрі - радіально. Барабанна перетинка має форму сплощеного конуса, верхівка якого спрямована у порожнину середнього вуха. Вона прикріплена волокнисто-хрящовим кільцем до барабанної борозни. Барабанна перетинка коливається під впливом звукових хвиль, і передає ці коливання на слухові кісточки середнього вуха[2].
Середнє вухо[ред. | ред. код]
Основна стаття: Середнє вухо
Будова середнього вуха
Середнє вухо (барабанна порожнина) – це невелика заповнена повітрям і вистелена слизовою оболонкою порожнина у скроневій кістці. З одного боку вона обмежена барабанною перетинкою, а з іншого – кістковою стінкою із двома отворами: овальним та круглим вікном внутрішнього вуха. Верхня частина середнього вуха аркоподібно підіймається вгору і утворює надбарабанний закуток. На медіальній стінці середнього вуха розміщена соскоподібна печера, що дозволяє йому контактувати із соскоподібними комірками скроневої кістки[5].
Нижня частина барабанної порожнини містить отвір слухової (фаринготимпанальної або євстахієвої) труби, що направалена вниз і сполучає порожнину середнього вуха із носоглоткою. Більшість часу слухова труба сплощена і закрита, відкривається вона тільки під час зівання або ковтання для того щоб зрівняти тиск у середньому вусі із тиском у зовнішньому середовищі. Це важливо для того, щоб барабанна перетинка могла нормально коливатись. Якщо існує різниця тисків зовні та всередні барабанної порожнини, це супроводжується відчуттям «закладених вух», яке виникає при різкій зміні висоти, наприклад під час злітання чи приземлення літака.
2) У растений — тонкая плёнка, покрывающая эпидермис листьев и стеблей и выполняющая защитную функцию; состоит из кутина. К. — бесструктурное образование, лишённое корпускулярных и фибриллярных элементов; устойчива к химическим воздействиям. Она отсутствует на погруженных в воду органах водных растений, слабо развита у растений, обитающих в тени и на сырой почве, и особенно хорошо — у растений, нуждающихся в ограничении транспирации. Гладкая и блестящая К. листьев тропических растений отражает часть солнечных лучей и служит защитой от чрезмерной инсоляции. У многих ксерофитов защитные свойства эпидермиса усиливаются расположенным под К. т. н. кутикулярным слоем, состоящим из смеси полисахаридов, кутина и восков. У большинства ксерофитов в кутикулярном слое откладываются бледно-жёлтые пигменты, обеспечивающие непроницаемость клеточной стенки для ультрафиолетовых лучей.