На заповідних територіях відбувається неконтрольована вирубка лісів, захаращення сміттям та повсякчас розповсюджене браконьєрство.
Ще у 1979 році у Берні європейські країни підписали Конвенцію про охорону дикої флори, фауни і природних середовищ існування. Україна ж доєдналась до угоди вже 1996 році, чим пообіцяла вводити всі необхідні заходи, задля збереження флори і фауни, а також приділяти особливу увагу видам, яким загрожує зникнення. Але, як показує досвід, легше сказати, ніж зробити. За законом України «Про природно-заповідний фонд», до територій такого призначення належать: природні і біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи і заповідні урочища, а також, штучно створені дендропарки, ботанічні сади і зоопарки.
Всього в Україні їх налічується більше 8 тисяч. Однак, за словами еколога, члена благодійної організації «Екологія. Право. Людина.» Олексія Василюка, фінансування отримує лише мала частина: «У нас 8156 об’єктів природо-заповідного фонду. З них 19 заповідників, 42 національних парка і 4 біосферні заповідники, а також ботанічні сади, зоопарки та деякі дендропарки мають фінансування та адміністрації. Решта ж природо-заповідного фонду - не має. Реальність така: працівники національного парку, в тому числі, наукові співробітники, отримують меншу зарплатню, ніж отримує двірник».
Але, навіть з мінімальним фінансуванням, завдяки відданим своїй справі спеціалістам і небайдужим активістам, заповідні території втримуються на плаву і намагаються зберігати екологічний баланс. «Сама ідея створення заповідників та природних парків покликана зберігати і всіляко примножувати все біорізноманіття на цих територіях. І, так чи інакше, навіть незважаючи на мізерне фінансування, зелені зони свою основну функцію виконують. Часто, всупереч всім обставинам. Завдяки ентузіазму фахівців і до і небайдужих волонтерів», - коментує ситуацію співголова Асоціації зелених України, еколог Ярослав Задесенець.
Адаптації можуть бути структурними, фізіологічними, або адаптаціями поведінки.
Структурні адаптації — це особливі частини організму, що допомагають йому виживати в природних умовах. Наприклад, такими адаптаціями можуть бути колір шкіри, форма тіла, або видозміни покривів.
Адаптації поведінки — це видозміни поведінкових реакцій організму у відповідь на зміни в оточуючому середовищі. Наприклад, це можуть бути умовні або безумовні рефлекси.
Фізіологічні адаптації — це системи всередині організму, що дозволяють виконувати деякі біохімічні або фізіологічні процеси — секрецію отрути, підтримання температури тіла, нейтралізацію токсинів при травленні і т. ін.
Маладаптація Редагувати
Можливою є ситуація, коли деяка перевага, що її надає адаптація, з часом зменшується, аж до стану, коли минула адаптація стає шкідливою для виживання виду. Таке явище відомо під назвою «маладаптація», і може зустрічатись серед рослин, тварин або людей у таких областях як біологічні процеси, психологія, та безумовні рефлекси.
Акліматизація Редагувати
Існує велика різниця між адаптацією та зовнішньо схожою на неї акліматизацією. Адаптація виникає та стабілізується протягом поколінь, що змінюють одне одного; акліматизація ж відбувається на проміжку часу всередині життєвого циклу однієї особини, і звичайно пов'язана з набагато менш критичними впливами навколишнього середовища. І включає в себе адаптацію до декількох чинників (впливів навколишнього середовища), які діють на організм одночасно.
Аклімація Редагувати
Існує також поняття, аклімація, яка на відміну від акліматизації характеризує стан адаптації (пристосування) організму до одного чинника, наприклад температури, вологості.
