У растений в клетках много хлоропластов, а у хламидомонады - один крупный хлоропласт с пиреноидом, который часто называют хроматофором. У хламидомонады в отличии от раст. кл. есть красное пигментное тельце, называемое глазком. Глазок реагирует на свет, и хламидомонада с биения жгутиков движется по направлению к свету. В клеточной стенке хламидомонады отсутствует целлюлоза.
Хребе́тні (лат. vertebrata) — підтип хордових тварин, що виділяється наявністю кісткового хребта. разом з комахами, ця група тварин домінує на суші і у воді. решту тварин інколи об'єднують в несистематичну групу безхребетні. використання цього терміну виправдовується тільки важливою роллю, яку відіграють хребетні в сучасному тваринному світі, оскільки в іншому група безхребетних об'єднує організми, які часто не мають практично нічого спільного. група хребетних часто розглядається як вищі хордові. у порівнянні з нижчими хордовими — ланцетниками, та покривниками, вони характеризуються значно вищим рівнем організації, що наочно виражено як в їх будові, так і у фізіологічних характеристиках. серед хребетних немає видів, що ведуть сидячий (прикріплений) спосіб життя. вони постійно переміщуються, активно розшукуючи і захоплюючи їжу, знаходячи для розмноження особини іншої статі та рятуючись від переслідування ворогів. активні переміщення забезпечують хребетним тваринам можливість зміни середовища залежно від змін умов існування і потреб на різних етапах їх життєвого циклу, наприклад при розвитку, статевому дозріванні, розмноженні, зимівлях і т. д. вказані загальні біологічні риси хребетних прямо пов'язані з особливостями їх морфологічної організації та фізіологією. нервова система хребетних значно більш диференційована, ніж у нижчих хордових. у всіх тварин цієї групи розвинений головний мозок, функціонування якого обумовлює вищу нервову діяльність — основу пристосовної поведінки. для хребетних характерна наявність різноманітних і складно влаштованих органів чуття, що слугують основним зв'язком між живим організмом і зовнішнім середовищем. з розвитком головного мозку і органів чуття пов'язано виникнення черепа, який слугує надійним футляром для цих важливих органів. як основа скелету замість хорди у хребетних існує досконаліший і міцніший хребетний стовп, який виконує роль не тільки опорного стрижня тіла, але і футляра, що містить в собі спинний мозок. в області переднього відділу кишкової трубки виникають рухомі частини скелета, з яких формується ротовий, а у переважної більшості — щелепний апарат, що забезпечує захоплення та утримання їжі, а у вищих хребетних — і її подрібнення. загальний обмін речовин у хребетних незрівнянно складніший, ніж у нижчих хордових. у зв'язку з цим необхідно вказати на характерні риси організації: наявність серця зумовлює швидкий кровотік; у системі виділення нирки надійно забезпечують виведення з організму збільшеної кількості продуктів обміну. вказані риси життєвої організації зумовили широке розповсюдження хребетних і проникнення їх у всі життєві середовища. ця обставина, а також велика кількість і різноманітність видів хребетних роблять їх найважливішим чинником ічного середовища. хребетні з'явилися на рубежі ордовика — силура, а в юрі існували вже представники всіх нині відомих їх класів. загальне число сучасних видів — близько 40 тис.
Хребе́тні (лат. vertebrata) — підтип хордових тварин, що виділяється наявністю кісткового хребта. разом з комахами, ця група тварин домінує на суші і у воді. решту тварин інколи об'єднують в несистематичну групу безхребетні. використання цього терміну виправдовується тільки важливою роллю, яку відіграють хребетні в сучасному тваринному світі, оскільки в іншому група безхребетних об'єднує організми, які часто не мають практично нічого спільного. група хребетних часто розглядається як вищі хордові. у порівнянні з нижчими хордовими — ланцетниками, та покривниками, вони характеризуються значно вищим рівнем організації, що наочно виражено як в їх будові, так і у фізіологічних характеристиках. серед хребетних немає видів, що ведуть сидячий (прикріплений) спосіб життя. вони постійно переміщуються, активно розшукуючи і захоплюючи їжу, знаходячи для розмноження особини іншої статі та рятуючись від переслідування ворогів. активні переміщення забезпечують хребетним тваринам можливість зміни середовища залежно від змін умов існування і потреб на різних етапах їх життєвого циклу, наприклад при розвитку, статевому дозріванні, розмноженні, зимівлях і т. д. вказані загальні біологічні риси хребетних прямо пов'язані з особливостями їх морфологічної організації та фізіологією. нервова система хребетних значно більш диференційована, ніж у нижчих хордових. у всіх тварин цієї групи розвинений головний мозок, функціонування якого обумовлює вищу нервову діяльність — основу пристосовної поведінки. для хребетних характерна наявність різноманітних і складно влаштованих органів чуття, що слугують основним зв'язком між живим організмом і зовнішнім середовищем. з розвитком головного мозку і органів чуття пов'язано виникнення черепа, який слугує надійним футляром для цих важливих органів. як основа скелету замість хорди у хребетних існує досконаліший і міцніший хребетний стовп, який виконує роль не тільки опорного стрижня тіла, але і футляра, що містить в собі спинний мозок. в області переднього відділу кишкової трубки виникають рухомі частини скелета, з яких формується ротовий, а у переважної більшості — щелепний апарат, що забезпечує захоплення та утримання їжі, а у вищих хребетних — і її подрібнення. загальний обмін речовин у хребетних незрівнянно складніший, ніж у нижчих хордових. у зв'язку з цим необхідно вказати на характерні риси організації: наявність серця зумовлює швидкий кровотік; у системі виділення нирки надійно забезпечують виведення з організму збільшеної кількості продуктів обміну. вказані риси життєвої організації зумовили широке розповсюдження хребетних і проникнення їх у всі життєві середовища. ця обставина, а також велика кількість і різноманітність видів хребетних роблять їх найважливішим чинником ічного середовища. хребетні з'явилися на рубежі ордовика — силура, а в юрі існували вже представники всіх нині відомих їх класів. загальне число сучасних видів — близько 40 тис.
хламидомонады - один крупный хлоропласт с пиреноидом, который часто называют хроматофором. У хламидомонады в отличии от раст. кл. есть красное пигментное тельце, называемое глазком. Глазок реагирует на свет, и хламидомонада с биения жгутиков движется по направлению к свету.
В клеточной стенке хламидомонады отсутствует целлюлоза.