1. Амитоз- это прямое деление ядра, один из деления ядра у простейших, в растительных и животных клетках. Амитоз впервые был описан немецким биологом Р. Ремаком (1841); термин предложен гистологом В. Флеммингом (1882). При Амитозе, в отличие от Митоза, или непрямого деления ядра, ядерная оболочка и ядрышки не разрушаются, веретено деления в ядре не образуется, хромосомы остаются в рабочем (деспирализованном) состоянии, ядро или перешнуровывается или в нём, внешне неизменном, появляется перегородка; деления тела клетки — цитотомии, как правило, не происходит; обычно Амитоз не обеспечивает равномерного деления ядра и отдельных его компонентов.
2. Клетки многоклеточного организма чрезвычайно разнообразны по выполняемым функциям. В соответствии со специализацией клетки имеют разную продолжительность жизни. Например, нервные и мышечные клетки после завершения эмбрионального периода развития перестают делиться и функционируют на протяжении всей жизни организма. Клетки же других тканей — костного мозга, эпидермиса, эпителия тонкого кишечника — в процессе выполнения своей функции быстро погибают и замещаются новыми в результате непрерывного клеточного размножения. Таким образом, жизненный цикл клеток обновляющихся тканей включает функционально активную деятельность и период деления. Деление клеток лежит в основе развития и роста организмов, их размножения, а также обеспечивает самообновление тканей на протяжении жизни организма и восстановление их целостности после повреждения.
3.Половое размножение организмов осуществляется с специализированных клеток, т.н. гамет, – яйцеклетки (яйца) и спермия (сперматозоида). Гаметы, сливаясь, образуют одну клетку – зиготу. Каждая гамета гаплоидна, т.е. имеет по одному набору хромосом. Внутри набора все хромосомы разные, однако каждой хромосоме яйцеклетки соответствует одна из хромосом спермия. Зигота, таким образом, содержит уже пару таких соответствующих друг другу хромосом, которые называют гомологичными. Гомологичные хромосомы сходны, поскольку имеют одни и те же гены или их варианты (аллели), определяющие специфические признаки. Например, одна из парных хромосом может иметь ген, кодирующий группу крови А, а другая – его вариант, кодирующий группу крови В. Хромосомы зиготы, происходящие из яйцеклетки, являются материнскими, а происходящие из спермия – отцовскими.
Объяснение:
ПОВЕДІНКОВИЙ АКТ - це сукупність послідовних природжених і набутих дій, що спрямовані на досягнення певного результату шляхом безпосереднього контакту з об'єктами середовища. У тварин є багато поведінкових актів, які наче окремі пазли формують мозаїку складної поведінки. Загальну структуру поведінкових актів відображає проста схема з трьох основних стадій: пошукова поведінка, ключові стимули, завершальний акт.
Першою стадією поведінкового акту є пошукова поведінка, що здійснюється під впливом мотиваційних стимулів. Так, на початку сезону розмноження самці птахів вибирають місця для гнізд, голодний собака шукає їжу.
Пошуки тварин базуються на природжених реакціях, але в процесі життя особини пошукова поведінка доповнюється набутими реакціями.
Другою стадією є дії, що проявляються як відповідь на певні подразники. Їх називають ключовими стимулами, тому що саме вони «вмикають» саме цю дію. Ключові стимули різноманітні та сприймаються за до органів чуття. Це може бути спів, мітка на дзьобі, запах їжі, дупло дерева тощо. Так, для птаха, який вибирає місце для гнізда, дупло в дереві буде ключовим сигналом, що вмикає наступні дії, пов’язані з будівництвом гнізда. Для голодного собаки запах закопаної у землі кістки буде сигналом для її відкопування.
Третьою стадією є завершальний акт, що здійснюється як фіксований комплекс дій (ФКД). Це складний комплекс природжених дій, що є подібними в усіх представників виду та проявляється без спеціального навчання. Саме такі реакції завершальної стадії поведінкових актів і є інстинктом у чистому вигляді. Якщо ці дії проявились у тварини, то вона буде їх виконувати навіть тоді, коли змінюються умови й доцільність цих дій втратиться.
Отже, поведінковий акт здійснюється в три стадії і складається з природжених та набутих дій, спрямованих на результат.
Стимули (сигнальні подразники) - це різноманітні за природою сигнали, що використовуються тваринами для впливів на поведінку. Залежно від їхнього значення та впливу на певній стадії поведінкових актів стимули поділяють на мотиваційні, пускові та завершальні.
Мотиваційні стимули - це внутрішні чи зовнішні подразники, які сприяють виникненню певної потреби й готують організм до відповідної активності. Так, у пташенят сріблястої чайки чи голодного собаки мотиваційним стимулом є відчуття голоду.
Пускові (ключові) стимули - це сигнали, які вникають інстинктивні реакції тварин. Носіями цих сигналів є самі тварини, а їхня здатність видавати такі сигнали є природженою. Ключовими подразниками можуть бути звуки (квакання в жаб, спів у співочих птахів), запахи (леткі сполуки для комах, собак), дотик, колір і зображення (малюнки на крилах метеликів, колір і форма квітів для нектарниць), рухи (прояви погрозливої поведінки в змій) тощо. Розглянемо роль ключових подразників на класичному прикладі етології. Пташенята мартина сріблястого після вилуплення з яєць хочуть їсти. Вони годинами дивляться на світ і шукають червону пляму, яка для них є ключовим стимулом. У дорослого мартина дзьоб жовтий, але знизу піддзьобка є яскрава червона пляма.
Пташенята шукають саме її. Вони будуть тикатися дзьобами в різні сторони, аж поки не натраплять на неї. Постукування дзьобиками в ділянці плями стимулює дорослу чайку до годування пташенят.
Завершальні стимули - це зовнішні чи внутрішні сигнали, які викликають завершення поведінкової реакції. Так, наповнений шлунок є сигналом для припинення харчової поведінки собаки чи пташенят, вигляд збудованого гнізда змушує птахів припинити свою роботу.
Есть растения, довольно легко при к достаточному или избыточному свету, но встречаются и такие, которые хорошо развиваются только при строго определенных параметрах освещенности. В результате адаптации растения к пониженной освещенности несколько меняется его облик. Листья становятся темно-зелеными и немного увеличиваются в размерах (линейные листья удлиняются и становятся уже) , начинается вытягивание стебля, который при этом теряет свою прочность. Затем рост постепенно уменьшается, т. к резко снижается производство продуктов фотосинтеза, идущих на посторенние тела растения. При недостатке света многие растения перестают цвести. При избытке света хлорофилл частично разрушается, и цвет листьев становится желто-зеленым. На сильном свету рост растений замедляется, они получаются более приземистыми с короткими междоузлиями и широкими короткими листьями. Появление бронзово-желтой окраски листьев указывает на значительный избыток света, который вреден растениям. Если не принять соответствующие меры, может возникнуть ожог