Мімічні м’язи розвиваються з мезодерми другої вісцеральної (під’язикової) дуги. Одним своїм кінцем вони прикріплюються до кісток черепа, а іншим – до шкірі обличчя (див. Атл.). Фасції ці м’язи не мають. Своїми скороченнями вони зміщують шкіру і обумовлюють міміку, тобто виразні рухи обличчя.
Мімічні м’язи групуються навколо природних отворів особи, одна з них покриває дах черепа. Така топографія обумовлена історично. У тварин – предків людини попередники мімічних м’язів брали участь в схоплюванні та утриманні їжі, захищали органи чуття від надмірних подразнень або, навпаки, полегшували їх сприйняття. У процесі антропогенезу ці м’язи поступово стали виражати відчуття і емоції, особливо з появою у стародавніх людей членороздільної мови. Участь у акті мовлення зумовило диференціювання м’язів в області рота, а також очей. Оскільки нюх у людини не має провідного значення, сталася редукція м’язів в області носа; відсутність необхідності насторожувати вуха призвело до редукції м’язів, пов’язаних з вушною раковиною.
До мімічних м’язів належать: надчерепна (з лобовими і потиличними черевцями); м’яза гордіїв; кругова м’яза ока; м’яза, зморщується брову; кругова м’яза рота; м’яза, що піднімає кут рота; м’яза, що опускає кут рота; щічна; м’яза, що піднімає верхню губу; вилична; м’яза сміху; м’яза, що опускає нижню губу; підборідна; м’яза носа і м’язи вуха.
Надчерепна м’яза (т. Epicranius) в основному представлена сухожильним розтяганням, що покриває, як шолом (galea), дах черепа. Сухожильно розтягнення переходить в невеликі м’язові черевця: позаду – потиличні (venter occipitales), що прикріплюються до верхньої потиличної лінії; спереду – в більш розвинені лобні (venter frontales), вплітаються в шкіру надбрівних дуг. Якщо сухожильний шолом фіксований потиличними черевцями, то скорочення лобових брюшків закладає на лобі горизонтальні складки і піднімає брови. При достатній розвиненості брюшків надчерепної м’язи їх скорочення приводить в рух шкіру голови.
М’яза гордіїв (т. Procerus) починається від спинки носа і прикріплюється до шкіри над переніссям. Скорочуючи, м’яза утворює тут вертикальні складки.
Кругова м’яза ока (т. Orbicularis oculi) розташовується в області очниці і ділиться на три частини: глазничну, вікову і слізну. Глазнична частина утворена найбільш периферичними волокнами м’язи, скорочуючись, вони замружують очі. Вікова частина складається з волокон, закладених під шкірою повік; скорочуючись, вони закривають очі. Слізна частина представлена волокнами, оточуючими слізний мішок; скорочуючись, вони розширюють його, що сприяє відтоку слізної рідини в слізноносовий канал.
Кругова м’яза рота (т. Orbiculans oris) представляє складний комплекс м’язових волокон, що входять до складу верхньої та нижньої губ. Складається вона в основному з кругових волокон і, скорочуючись, звужує рот. У кругову м’язу рота вплітається кілька інших мімічних м’язів.
М’яза, що піднімає кут рота (т. Levator anguh oris), бере початок від Кликової ямки верхньої щелепної кістки спускаючись до кута рота, вона прикріплюється до шкіри та слизової і вплітається в кругову м’язу рота в області нижньої губи.
М’яза, що опускає кут рота (т. Depressor anguh oris), бере початок від краю нижньої щелепи. Сходячись своїми пучками до кута рота, вона прикріплюється до шкіри і вплітається в кругову м’язу рота в області верхньої губи
Останні дві м’язи, скорочуючись одночасно, стуляють губи.
Щічна м’яза (т. Buccinator) залягає в товщі щік. Своїми верхніми пучками вона бере початок від верхньощелепної кістки вище її альвеолярного відростка, нижніми пучками – від тіла нижньої щелепи нижче альвеол, середніми – від щелепно-крилоподібного шва – сухожильного тяжа, що з’єднує основу черепа з нижньою щелепою (див. Атл., 30). Прямуючи до кута рота, верхні пучки щічної м’язи вплітаються в нижню губу, нижні – у верхню, середні розподіляються в круговій м’язі рота. Основне значення щічної м’язи полягає в протидії внутрішньоротового тиску. Притискаючи щоки і губи до зубів, вона сприяє утриманню їжі між жувальними поверхнями зубів.
М’яза, що піднімає верхню губу (т. Levator labii superioris), починається трьома голівками від лобового відростка і ніжньоглазнічного краю верхньощелепної кістки і від виличної кістки. Волокна йдуть донизу і вплітаються в шкіру носо-губної складки. Скорочуючи, вони поглиблюють цю складку, піднімаючи і розтягуючи верхню губу і розширюючи ніздрі.
Велика вилична м’яза (т. Zygmaticus maior) йде від виличної кістки до кута рота, який відтягує при скороченні вгору і в сторони.
М’яза сміху (т. Risorius) непостійна, тонким пучком тягнеться між кутом рота і шкірою щоки. Скорочуючи, м’яза утворює ямочку на щоці.
М’яза, що опускає нижню губу (т. Depressor labii interioris) починається від тіла нижньої щелепи глибше і медіальніше м’язи, опускає кут рота; закінчується в шкірі нижньої губи, яку при своєму скороченні тягне вниз.
