Тарас Шевченко не випадково з усієї усної творчості вирізняє думу, адже саме в думах збереглася неписана історія нашого народу, її трагічні й героїчні сторінки.
Українські думи — це не безпристрасна оповідь про давно минулі часи, а сувора, мужня поезія про реальні події чи героїв, які давали, нападникам рішучу відсіч.
У думах немає дат, але події точно вгадуються і є емоційна оцінка невідомого автора, розкривається значення подій і образів героїв. Думи не відірвані від дійсності, вони відповідають прагненням та інтересам народу, мобілізовуючи його на боротьбу з ворогами. У кровопролитних війнах народ не змілів душею, не розтратив своєї духовної сили. У безперервній боротьбі гартувалося прагнення до волі, незалежності, а думи виховували національну гордість, духовність народу.
Як жанр народної поезії думи виникли в XV—XVI століттях. Виконували їх народні співці під акомпанемент бандури або кобзи. Саме за назвою музичного інструмента цих співців стали називати кобзарями. Часто кобзарі були сліпими. Існує думка про те, що в минулому співці були козаками, які потрапили в полон. Турки чи татари осліплювали старих полонених і відпускали на Україну. Сліпі козаки брали в руки кобзу і, йдучи від села до села, співали пісні і думи, в яких оповідали все, що пережили самі чи чули від своїх товаришів.
Головна тема дум — це оспівування ратних подвигів українського народу, розповіді про численні набіги на наші землі турецько-татарських людоловів, про козацькі походи, про боротьбу українського народу з польсько-шляхетськими панами.
Одним із найкращих зразків української думи є «Дума про Марусю Богуславку». Цей твір сповнений високого емоційного напруження. У ньому і гаряче благання, і стогін, і прокляття землі та віри бусурманської, що на все життя перетворювала тисячі українок, які потрапили в полон, на бранок.
Справжній розквіт народних дум пов'язаний із піднесенням козацького руху. Із кінця XVI століття козаки організовували великі походи на Крим та Туреччину, не раз на невеликих човнах-«чайках» перепливали Чорне море і брали міста- фортеці Козлов, Синоп, Царгород. Козаки, горді, відважні лицарі, сміливо дивилися у вічі смерті, завжди були готові стати на двобій з нею. Їхній хрест — шабля, Бог козаків — перемога, а пісня була молитвою. Думи цього періоду — це оспівування звитяги героїв, їхнього братерства, любові до батьківщини.
Думи — перлини народної поетичної творчості. Вони ніколи не втратять свого значення, адже в них відбите історичне минуле народу, його світогляд і почуття.
Пустыня — это обширная и чрезвычайно сухая часть суши. Чтобы выжить в пустыне, люди и вся природа должны при к изменяющимся условиям существования. Те места в пустыне, где вода выходит на земную поверхность или залегает близко к ней, называют оазисами. Почва здесь бывает достаточно плодородна, а деревья, кустарники и сельскохозяйственные культуры разрастаются, так как их корни достают до воды. У кактусов, запасающих влагу в своих мясистых стеблях, вместо листьев — крошечные иголочки. Так они почти не теряют воду в сухом пустынном воздухе. Пустынные растения характеризуются особыми «при для выживания в условиях дефицита влаги, палящего солнца, высоких дневных и низких ночных температур.
Одна из особенностей пустынных растений быстро расти. В короткий период весенних дождей, когда почва бывает насыщена влагой, создаются наиболее благоприятные условия для развития растений. Быстрый рост их сокращению периода вегетации, который длится от нескольких недель до двух с половиной месяцев.
Среди этих растений однолетние травы, которые развиваются только весной и с наступлением засухи выгорают. Имеются и многолетние эфемеры. Основную их часть составляют растения с клубнями и луковицами. При этих органов происходит накапливание влаги в весенний период и медленное расходование ее во время засухи.
Растения пустыни совершенно не определяют облик местности с засушливым климатом. Краски пейзажа в пустыне зависят больше от почвы, чем от растительного покрова. Особенностью покрова является крайняя его изреженность. Основная масса растений – это устойчивые к засухе виды. Справиться с резким недостатком влаги растениям некоторые при препятствующие испарению: сильно уменьшенная площадь листьев и их опушение, пленка на поверхности листьев большой толщины. Эта пленка называется кутикулой; она полностью водонепроницаема. Иногда растения пустыни имеют недоразвитые листья в виде крохотных чешуек. Функции листьев выполняют зеленые стебли, богатые хлорофиллом. Чтобы преодолеть продолжительную летнюю засуху, растения в пустыне сбрасывают листья с наступлением жары. Это явление очень распространено в засушливом климате.
Своеобразно справляются с засухой мясистые и сочные растения пустыни. У них утолщены стебли или листья. Оснащенные особой водоносной тканью, растения запасают воду в надземной части. Наружная покровная ткань с плотной пленкой-кутикулой защищает их от сильного испарения. Такие растения в пустыне обычно имеют очень мало устьиц, что тоже снижает потерю влаги. В пустынях встречаются виды, совершенно не переносить засуху. К ним относятся эфемероиды и эфемеры. Они растут только весеннюю пору, когда в пустыне еще влажно и не очень жарко, а с наступлением летней жары их надземная часть отмирает. Существует еще один тип растений пустыни — растения-насосы, которые называют фреатофитами. Даже самый сильный зной не влияет на ярко-зеленую окраску их листьев и раскрытые цветы. Объясняется это тем, что корни фреатофитов чрезвычайно глубоко проникают в почву до 30 м и достигают грунтовых вод. Верблюжья колючка – пример этому. Ведущая роль в пустыне принадлежит растениям деревянистым. К ним относятся кустарники, полукустарники и даже маленькие деревья (например, саксаул). Пустынная растительность принадлежат к сложноцветным, бобовым, крестоцветным и злакам. Встречаются даже осоковые растения пустыни. Хорошо растет в этом климате также полынь.
По составу пустыни бывают песчаными, каменистыми, солончаковыми и глинистыми. Почвенные условия значительно влияют на характер растительности. Для растений пустыни очень важен механических состав почвы, который отражается на водоснабжении. В глинистых пустынях растения довольствуются исключительно тем количеством воды, что поступает из атмосферы с осадками.
Пример растения из пустыни:
Литопс
Родина литопсов или «живых камней» — каменистая пустыня. Из всей зелени у них сохранилась лишь пара похожих на камешки, мясистых листочков. Однако на этом преимущества диковинной формы растения не заканчиваются. Пока не придет пора цветения, литопсы бесследно растворяются в окружении, что зачастую их от ищущих поживы обитателей пустыни — страусов, черепах, дикобразов и некоторых грызунов. Успешному выживанию не только необычная форма, но и камуфляжная окраска растений под цвет пёстрой мозаики песка и камней.
В семействе литопсов имеются не только традиционно зелёные виды, но и голубоватые, жёлтые, оранжевые или бурые, а в местах, где преобладают кварцевые породы, встречаются даже молочно-белые литопсы. Порой по соседству с ними можно найти нечто, на первый взгляд напоминающее обломок античной мозаики. На самом деле это верхушки листьев фенестрарии — ещё одного представителя семейства литопсов.