Объяснение:
Традиційні погляди на еволюцію китоподібних полягали в тому, що їх найближчими родичами і, ймовірно, предками були мезоніхії — вимерлий ряд хижих копитних, які нагадували вовків з копитцями замість кігтів і були сестринської групою парнокопитних. Ці тварини мали зуби незвичайної конічної форми, схожі на зуби китоподібних. Зокрема через це вчені довгий час вважали, що китоподібні походять від якоїсь предкової мезоніхії. Однак нові молекулярно-генетичні дані свідчать про те, що китоподібні — близькі родичі парнокопитних, зокрема, гіпопотамів[1]. На основі цих даних пропонується навіть включати китоподібних до складу ряду парнокопитних і пропонується назва Cetartiodactyla для монофілетичного таксона, що включає дві ці групи. Однак найбільший вік відомих викопних решток антракотеріев, предків бегемотів, на кілька мільйонів років менше, ніж вік пакіцетуса, найдревнішого з відомих предків китів.
Недавнє відкриття роду пакіцетусів, найдавнішого з відомих «прото-китоподібних», підтверджує молекулярні дані. Будова хребта пакіцетуса показує, що кити не є прямими нащадками мезоніхій. Навпаки, предки китів відділилися від парнокопитних і перейшли до водного життя вже після того, як самі парнокопитні відділилися від спільних з мезоніхіями предків. Таким чином, прото-китоподібні були ранніми формами парнокопитних, які зберегли деякі характерні для мезоніхій ознаки (конічну форму зубів), втрачені сучасними парнокопитними. Цікаво, що найбільш ранні предки всіх копитних ссавців були, ймовірно, частково м'ясоїдними або «сміттярами».
Найбільш ранні тварини з родини китових: пакіцетус чи індогіус?
Реконструкція пакіцетуса
Пакіцетуси були копитними тваринами, іноді їх класифікують як ранніх китів[2][3]. Вони жили на території сучасного Пакистану (звідки і назва — «кит з Пакистану») в ранньому еоцені, близько 53 млн років тому. Це була тварина, яка зовні нагадувала собаку, проте з копитами на пальцях і з довгим тонким хвостом. З китами пакіцетуса ріднить будова вуха: слухова булла пакіцетуса, як і у кита, утворилася виключно з барабанної кістки. Форма вушної області пакіцетуса вельми незвичайна і знаходить аналоги тільки в китоподібних. Спочатку передбачалося, що вухо пакіцетуса було пристосоване для життя під водою, проте, як засвідчили подальші дослідження, вуха пакіцетуса підходять тільки для повітряного середовища, і якщо пакіцетус дійсно предок китів, то можливість чути під водою була пізнішої адаптацією вже наявного слухового апарату[4]. Як стверджує Тевісен, зуби пакіцетуса також нагадують зуби викопних китів[5].
Реконструкція індогіуса
Тевісеном було також виявлено, що схожий пристрій вуха наявний в скам'янілостях невеликої, схожої на оленя тварини індогіуса. Індогіус жив близько 48 млн років тому в Кашмірі[3]. Це невелика, розміром з домашню кішку, травоїдна тварина, з деякими рисами, що зближують її з китами і свідчать про адаптацію до водного середовища. Серед цих рис — товста і важка кісткова оболонка, що нагадує кісткову оболонку деяких сучасних напівводних тварин, таких як гіпопотам[6][1], що допомагає зменшенню плавучості і як наслідок, дозволяє залишатися під водою. Це дозволяє припустити, що індогіус, подібно до сучасного водяного оленька, пірнав під воду, щоб сховатися від хижака[7][8][9].
Амбулоцетиди і ремінгтоноцетиди
Ананас – травянистое тропическое растение семейства бромелиевых с коротким стеблем. Мясистые зубчатые листья достигают 80 см в длину. Плод (точнее, соплодие) золотисто-желтый, состоящий из множества завязей, образующих мощное соцветие, похожее на продолговатую шишку. Ароматные плоды ананаса культурных сортов весят от 2 до 15 (!) килограммов.
История
Родиной ананасов считается Бразилия, где они до сих пор растут в диком виде, а в Европу их привез Христофор Колумб, вместе с картошкой и табаком. Колумб был очарован этими плодами, похожими одновременно и на яблоки, и на шишки (название pineapple – «шишкояблоко» – до сих пор используется в английском языке). Теплолюбивые растения не прижились в местном климате, поэтому было принято решение выращивать их в африканских и азиатских колониях европейских стран, что и начали делать с XVI века.
Полезные свойства
Ананас содержит очень мало белков и жиров, но много углеводов и сахаров. В нем имеются витамины А, В1, В2, В3, В6, В9, С, Е, РР, макроэлементы (кальций, магний, натрий, калий, фосфор), железо, медь. В соке ананаса содержится растительный фермент бромелайн, повышающий ферментативную активность.
Применение
Ананас не напрасно называют королем тропических плодов. Сочная ягода (а это ягода!) в роскошном чешуйчатом одеянии – прекрасное украшение любого праздничного стола. Из сочной мякоти ананаса делают конфеты и консервы, варят варенье. В кулинарии ананас используется очень широко, особенно в восточной кухне.
Свойства
Не только приятным вкусом известен этот плод. Имея малую калорийность, ананас считается одним из продуктов бороться с лишним весом. Входящий в его состав растительный фермент бромелайн расщепляет белки (мясо, рыба, бобовые). Если устраивать раз в неделю «ананасовые» разгрузочные дни, то это быстро скажется на фигуре. Бромелайн повышает ферментативную активность желудочного сока, поэтому после обильной трапезы, богатой белками, рекомендуется выпить стакан сока или съесть ломтик ананаса. Кроме того, бромелайн разрушает тромбы в сосудах, усиливает действие антибиотиков, борется с застойными явлениями и инфекциями мочевых путей. Воздействие бромелайна настолько сильное, что людям, работающим на ананасовых плантациях, приходится носить защитную одежду.
Ананас понижает артериальное давление, разжижает кровь, эффективен при лечении артрита, пневмонии, бронхита, различных инфекционных заболеваний и болезней центральной нервной системы. Ананас повышает уровень серотонина в крови (гормона радости, который притупляет чувство голода), выводит лишнюю жидкость, рекомендуется как противоцинготное средство и при малокровии.
Ананас применяется и в косметике как отшелушивающее средство.
Противопоказания
Ананас не рекомендуется употреблять людям с язвенной болезнью желудка и повышенной кислотностью желудочного сока. К тому же, ананас – сильный аллерген.
Калорийность и пищевая ценность ананаса
Калорийность ананаса - от 48 до 52 ккал в зависимости от степени зрелости.
Пищевая ценность ананаса: белки - 0,3 г, жиры - 0, 1 г, углеводы - 11,8 г.