Життєва форма рослин — морфологічна будова рослин, що склалася у процесі еволюції і відображає у зовнішньому вигляді їх пристосування до умов життя.
Є ряд класифікацій життєвих форм рослин, в основі яких лежить різний підхід до їх вивчення.
Термін «життєва форма» щодо рослин був запропонований в 80-х рр. XIX століття відомим данським ботаніком Вармінгом (1884). Він розумів під цим поняттям «форму, в якій вегетативне тіло рослини (індивіда) знаходиться в гармонії із зовнішнім середовищем протягом всього його життя, від колиски до труни, від сімені до відмирання».
Таке визначення виявилося дуже ємним. По-перше, воно підкреслювало, що життєва форма рослини не залишається постійною, а може мінятися у міру дорослішання і старіння. По-друге, у визначенні сказано, що найважливішу роль в становленні життєвої форми відіграє зовнішнє середовище. Але це, звичайно, не означає, що життєва форма будь-якої рослини нескінченно пластична і залежить тільки від безпосередньо діючих в даний момент умов. Кожен вид рослин реагує на зовнішні дії в рамках своїх спадково закріплених можливостей. Суниця, наприклад, не стане розлогим деревом навіть за найсприятливіших для росту і галуження умов. Кажучи про гармонію із зовнішнім середовищем, ми маємо на увазі, що в життєвій формі кожного виду, що склалася, виявляються риси спадкової, виробленої в процесі природного відбору пристосованості до певного комплексу зовнішніх чинників.
Поняття «Життєва форма» та «форма росту» вживаються як синоніми, незважаючи на спроби прив'язати поняття форми росту до типів галуження.[1] Більшість систем життєвих форм розроблені лише для судинних рослин.
Объяснение:
Тело жуков преимущественно короткое или умеренно продолговато, окраска очень разнообразная, может быть с металлическим блеском. В ряде случаев окраска создаётся особыми выделениями, совершенно скрывающими основной фон. К металлическим окраскам (блестящим, матово-блестящим и жирно-блестящим) относят: зелёную различных оттенков (очень широко распространена среди представителей группы), синюю, фиолетовую, медно-красную, пурпурную, бронзовую и чёрную с металлическими оттенками. Неметаллическая окраска может чёрного (очень часто), коричневого, бурого, зелёного, красного (разных оттенков), жёлтого и беловатого цвета с серым или оливковым оттенком.
Характерной особенностью представителей группы являются особые чешуйчатые пятна белого цвета, иногда желтоватые, глинисто-жёлтые или розовые, располагающиеся на переднеспинке, надкрыльях, пигидии, бокам груди, тазиках задней пары ног, брюшных стернитах, бёдрах. Количество и размер данных пятен различны и могут сильно варьировать. Порой эти пятна сливаются между собой, покрывая значительную часть тела, в особенности на надкрыльях.
Голова преимущественно небольших размеров, гораздо у́же переднеспинки, направлена более или менее вперёд и несколько опущена вниз.
поскольку симбиоз ето в организме может быть и ещо ето единственное подходящее