Будова та функції кровоносних судин (артерій, вен, капілярів),
лімфатична система.
Артерії – циліндричні трубки по яких кров тече від серця до органів і тканин. Стінки артерій складаються з трьох шарів:
1.Зовнішньої – сполучнотканинної оболонки.
2.Середнього – гладкі м’язеві волокна між якими є еластичні волокна.
Гладкі м’язові волокна скорочуючись та розслаблюючись. Звужують та розширюють артерії, таким чином регулюють потік крові в них. Еластичні волокна надають артеріям пружних властивостей.
Періодичне вштовхування крові шлуночком завдяки пружності артерій перетворюється в безперервний рух крові по судинах.
Зовнішній і середній шари мають і колагенові волокна, які здійснюють опір при розтягненні судин.
1.Внутрішній – ендотемальний шар.
Крупні артерії (аорта, підключичні і сонні артерії) мають товсті стінки, тому витримують великий тиск крові. Дрібні артерії – артеріоли, середній шар містить тільки гладкі м’язи.
Вени – збирають кров від органів і несуть її до серця. Їхні стінки складаються з тих самих оболонок, що і стінки артерій, але мають менше гладких м’язових і еластичних волокон (стінки тонші, діаметр більший). Менш еластичні і легко розтягуються. Мають півмісяцеві клапани (за винятком порожнистих), які забезпечують течію крові тільки в одному напрямку (до серця)
Кров у венах тече під невеликим тиском тому на рух крові у венах великий вплив здійснюють оточуючі тканини, особливо скелетні м’язи. Крім того, руху крові до серця сприяє розтягування порожнистих вен у грудній клітці під час вдиху.
Венули – дрібні вени.
Капіляри – найдрібніші кровоносні судини розташовані в усіх тканинах між артеріями і венами. Основна функція капілярів – забезпечення обміну газами і поживними речовинами між кров’ю і тканинами. Тонка стінка капілярів утворена лише одним шаром плоских ендотеліальних клітин. Через неї легко проходять гази крові, продукти обміну речовин, поживні речовини, вітаміни, гормони і лейкоцити (за потреби).
Багато капілярів в залозах, мозку; мало в сухожиллях.
Капіляри можуть відкриватись і закриватись, змінюючи кровопостачання тканин.
Рух крові по судинам, кров’яний тиск в них. Пульс.
Кров рухається по судинах в результаті: ритмічної роботи серця, різниці тисків у різних частинах кровоносної системи, присисної дії грудної порожнини.
Ритмічна робота серця створює і підтримує різницю тиску в судинах. Під час скорочення серця кров під тиском виштовхується в артерії. За час проходження крові по судинах енергія тиску витрачається. Тому тиск крові поступово зменшується. В аорті він найвищий 120-150 мм.рт.ст., в артеріях – до 120 мм.рт.ст., в капілярах до 20, а в порожнистих венах від 3-8 мм.рт.ст. до мінімального (-5) (нижче атмосферного). Згідно з законами фізики рідина рухається від ділянки з вищим тиском до ділянки з нижчим.
Артеріальний кров’яний тиск не є сталою величиною. Він пульсує в такт із скороченнями серця: в момент систоли тиск підвищується до 120-130 мм.рт.ст. (систолічний тиск), а під час діастоли знижується до 80-90 мм.рт.ст. (діастолічний). Ці пульсові коливання тиску відбуваються одночасно з пульсовими коливаннями артеріальної стінки.
Кров’яний тиск у людини вимірюють у плечовій артерії, зіставляючи його з атмосферним. Для цього на плече одягають гумову манжетку сполучену з манометром. У манжетку нагнітають повітря поки пульс на зап’ястку не зникне. Це означає, що плечова артерія стиснута більшим зовнішнім тиском і кров по ній не тече. Потім, поступово випускаючи повітря з манжетки, слідкують за появою пульсу. В цей момент тиск в артерії стає трохи більшим, ніж тиск у манжетці, і кров, а разом з нею і пульсова хвиля починають доходити до зап’ястка. Показники манометра в цей час і будуть характеризувати кров’яний тиск у плечовій артерії.
Измерение — совокупность операций для определения отношения одной (измеряемой) величины к другой однородной величине, принятой всеми участниками за единицу, хранящуюся в техническом средстве (средстве измерений). Получившееся значение называется числовым значением измеряемой величины, числовое значение совместно с обозначением используемой единицы называется значением физической величины. Измерение физической величины опытным путём проводится с различных средств измерений — мер, измерительных приборов, измерительных преобразователей, систем, установок и т. д. Измерение физической величины включает в себя несколько этапов: 1) сравнение измеряемой величины с единицей; 2) преобразование в форму, удобную для использования (различные индикации).
Принцип измерений — физическое явление или эффект, положенный в основу измерений.
Метод измерений — приём или совокупность приёмов сравнения измеряемой физической величины с её единицей в соответствии с реализованным принципом измерений. Метод измерений обычно обусловлен устройством средств измерений.
Характеристикой точности измерения является его погрешность или неопределённость. Примеры измерений:
В простейшем случае, прикладывая линейку с делениями к какой-либо детали, по сути сравнивают её размер с единицей, хранимой линейкой, и, произведя отсчёт, получают значение величины (длины, высоты, толщины и других параметров детали).
С измерительного прибора сравнивают размер величины, преобразованной в перемещение указателя, с единицей, хранимой шкалой этого прибора, и проводят отсчёт.
В тех случаях, когда невозможно выполнить измерение (не выделена величина как физическая, или не определена единица измерений этой величины) практикуется оценивание таких величин по условным шкалам, например, Шкала Рихтера интенсивности землетрясений, Шкала Мооса — шкала твёрдости минералов.
Частным случаем измерения является сравнение без указания количественных характеристик.
Наука, предметом изучения которой являются все аспекты измерений, называется метрологией.
Научная группа "Артефакт" предложила следующее определение термина: физические измерения - целенаправленные действия исследователей на получение достоверных, проверяемых, воспроизводимых данных о количестве (и качестве) эталонных физических событий в исследуемом процессе (или объекте) (или) за эталонную единицу времени, (или) на эталонную единицу пространства, (или) на эталонную единицу вещества.