Еволюція людини почалася тоді, коли на Землі зародилося життя. За сучасними даними, вік Всесвіту – 13,5 млрд. років. 4,5 млрд. років існує Земля. І життя на ній з’явилося дуже швидко – через мільярд років. Упродовж майже 2 млрд. років життя мало вигляд одноклітинних бактерій. Дещо більше, ніж 1 млрд. років тому з’явилися евкаріотичні організми. 200 млн. років тому виникли перші ссавці – трохи пізніше від перших динозаврів. Вважають, що історія людини Homo sapiens як окремого виду триває близько 200 тисяч років.
У школі нам розповідали про еволюцію людини як про успіх, прогресивний рух від напівзігнутих істот, мавп аж до царя природи – Homo sapiens. Я би хотів заперечити постулат лінійного розвитку. Бо не було такого прямолінійного руху. Більшість сучасних вчених сходяться на думці, що природа не прагнула створити людину. Чому людина взагалі виникла? Це одне з запитань, на які відповіді немає.
Чи походить людина від мавпи? Геноми сучасних мавп – шимпанзе, бонобо, горили, орангутана – відомі повністю, як і геном людини. Його прочитали 2003 року. Різниця між геномом шимпанзе та людини – 1,2%. Незначна. Ми з ними мали спільних предків, які жили приблизно 5-6 млн. років тому. Як вони виглядали, ми не знаємо. Однак завдяки так званому відкаліброваному генетичному годинникові бачимо, що гілка спорідненості істот, яка веде до орангутанів, відділилася 12–16 млн. років тому; та, що веде до горили – 6–8 млн. років тому. Найближчі наші родичі – шимпанзе. Але людина не походить від них. Вони, як і ми, 6 млн. років розвивалися по-своєму.
Ми разом із людиноподібними мавпами належимо до гомінідів, разом з нашими безпосередніми предками, що відділились від предків сучасних мавп – до підродини гомінінів. Перші їх представники з’явилися 7 млн. років тому в міоцені. Приблизно 2 млн. років тому існувало декілька ліній чи груп споріднених видів. Вони жили водночас у різних екологічних нішах на території Африки.
Від людиноподібних мавп нас відрізняє прямоходіння та більший об’єму мозку. Прямоходіння з’явилося щонайменше 4,5 млн. років тому. Ардіпітеки жили в лісах і стали на ноги до того, ніж, як вважалось раніше, почали пристосувалися до савани. Але об’єм їхнього мозку мало відрізнявся від того, що є в людиноподібних мавп. Вважають, що з появою роду Homo, 2 млн. років тому, об’єм мозку збільшується. Тоді змінюється вид діяльності: починають використовувати знаряддя праці та «одомашнюють» вогонь.
Объяснение:
Відповідь:
Млекопитающих относят к гомойотермным (теплокровным) животным, обеспечивающим определённый уровень температуры тела в основном за счёт внутренних физиолого-биохимических процессов (исключение составляет пойкилотермный грызун голый землекоп[2]). При этом у них хорошо развита терморегуляция: интенсивность процессов, обеспечивающих выделение тепла, регулируется рефлекторно — под воздействием систем, обеспечивающих поддержание постоянства температуры тела. Нейроны, отвечающие за терморегуляцию, расположены в гипоталамусе, где, как считалось, расположен центр терморегуляции[3]. Однако недавние исследования показали, что концепция единого центра терморегуляции не отражает всего многообразия термоэффекторных путей со своими афферентными и эфферентными ветвями[4]. В ходе эволюции млекопитающие выработали разнообразные средства терморегуляции, которые могут осуществляться на уровне нервной и гуморальной регуляции и затрагивать метаболизм, энергетический обмен и поведение животного. При этом следует иметь в виду, что активация тех или иных механизмов зависит от времени суток, сезона, пола и возраста животного[5].
Выделяют два теплообразования: сократительный термогенез, при котором теплообразование обусловлено сокращениями скелетных мышц (частный случай — холодовая мышечная дрожь), и несократительный термогенез, когда активизируются процессы клеточного метаболизма: липолиз (в частности, бурой жировой ткани), а также гликогенолиз и гликолиз[6]. Уровень метаболизма у млекопитающих в несколько раз выше, чем у пресмыкающихся, но не столь высок, как у птиц, у которых выше и температура тела[7].
Пояснення: