По своей подвижности и преодолевать пространство голуби занимают одно из первых мест среди наземных позвоночных, скорость их полета достигает 100 км/ч. Это обусловливает интенсивную работу мускулатуры и значительные затраты энергии. Кислородный обмен в их организме проходит быстро и экономично. Двухэтапный процесс дыхания возник как эволюционное при для интенсификации обмена веществ в организме. С этим же связана работа пищеварительных органов – голуби потребляют большое количество пищи, и усвоение ее протекает быстро. Данные особенности тесно связаны с наличием у голубей постоянной температуры тела, близкой к 42 °C, стабильность которой обеспечивается теплоизолирующим покровом из перьев.
Тело голубя поддерживается в воздухе летательным аппаратом. В целом механизм полета состоит в том, что движения летательных органов (крыльев) создают потоки воздуха, которые поднимают тело птицы и направляют вперед. Хвост играет роль руля и направляет движение в нужную сторону. Сила сопротивления, которое оказывает воздух на поверхность крыльев, зависит от длины и ширины крыла и скорости его взмахов. Сила сопротивления пропорциональна квадрату сокращения крыльев. Наибольшее сопротивление при полете испытывают концы крыльев. Опыты по удалению четырех-пяти концевых маховых перьев приводят к тому, что голубь утрачивает к активному полету. У голубей, в зависимости от их породных особенностей, различают два типа полета: гребной и парусный.
Гребной полет. Главный летательный аппарат – крыло, одноплечий рычаг, который вращается в плечевом суставе. Прикрепление маховых перьев и особенность их подвижности таковы, что при ударе вниз крыло почти не пропускает воздух. При подъеме крыла, вследствие сгибания осевой части скелета, поверхность действия крыла на воздух становится меньше. Благодаря повороту маховых перьев, крыло становится проницаемым для воздуха. Чтобы голубь мог держаться в воздухе, необходимы его движения, т. е. ветер, создаваемый взмахами крыльев. В начале полета движения крыльев более частые, затем, по мере увеличения скорости полета и сопротивляемости, число взмахов крыльев уменьшается, доходя до определенной частоты. Скорость полета птиц очень велика: например, почтовый голубь разгоняется до 18–19 м/с. При испуге, например при нападении сокола, голубь складывает крылья и буквально камнем падает вниз, развивая скорость 70–80 км/ч.
Максимальная высота голубиного полета– 1–3 тыс. м; выше, вероятно, из-за разреженного воздуха, голубям трудно летать. Своеобразен полет «бабочкой», при котором голуби как бы парят на месте, широко распуская хвост, чтобы затормозить движение вперед.
абиотический фактор – это влияние неживой природы на окружающую среду, флору и фауну.
Биотические факторы среды(факторы живой природы) – это совокупность воздействий, оказываемых на растения другими организмами.
Антропогенные факторы — совокупность факторов окружающей среды, обусловленных случайной или преднамеренной деятельностью человека за период его существования.
Продуцентами или автотрофами называют живые организмы, которые производят органические вещества из неорганических.
Редуценты – это организмы, которые разлагают органические вещества до неорганических. К ним относятся в первую очередь грибы и бактерии.
Сукцеессия — последовательная закономерная смена одного биоценоза (фитоценоза, микробного сообщества и т. д.) другим на определённом участке среды во времени в результате влияния природных факторов (в том числе внутренних сил) или воздействия человека.
Папороті частіше ростуть у тінистих вологих лісах і на дні сирих ярів. Набагато рідше вони зустрічаються на відкритих місцях. Папороть має укорочене надземне стебло. Від нього відходять довгі і широкі перисті листки. Надземний стебло у папороті є продовженням підземного пагіна - кореневища. Від кореневища відходять додаткові корені.
Папороті харчуються так само, як і інші зелені рослини: у листі на світлі вони утворюють органічні речовини. Органічні речовини йдуть не тільки на харчування рослини, але частина їх відкладається в кореневище.
Папороть є багаторічною рослиною. Пізньої осені надземні частини його відмирають, а кореневище зимує під снігом. Навесні, коли відтане і зігріється грунт, з верхівкової бруньки кореневища виростає вкорочене стебло з листям. У порівнянні з мохами будова папоротей складніше: у них є не тільки стебло і листя, а й коріння.
На нижньому боці листя папороті влітку з'являються коричневі горбки. При розгляді під мікроскопом препарата (поперечного розрізу листа) ці горбки мають вигляд маленьких парасольок. Під прикриттям їх знаходяться купки дрібних мішечків із спорами. За до спор папороті розмножується. Після дозрівання, потрапляючи на вологий, не зайнятий іншими рослинами грунт, спори проростають.
Хвощі - рослини, родинні папоротям. Вони зустрічаються в сирих борах, на болотах, на вологих луках і полях. Хвощі виглядають як маленькі зелені ялинки. Стебла їх ростуть вертикально вгору, а в сторони від головного стебла розходяться бічні пагони. Вони розташовані на стеблі мутовчато. При уважному огляді стебла і бокових пагонів можна побачити зародкові листочки, зрощені в лускаті бахромки навколо стебла. На верхівці стебла у хвощів є колоски з мішечками спор. Як і папороті, хвощі розмножуються спорами. Крім надземних пагонів, у хвоща є довге кореневище, що гілкується, а від нього відходять корені.
Плауни зустрічаються переважно в хвойних лісах. Вони мають довгі повзучі стебла, густо вкриті вузькими зеленими листочками. У плаунів на верхівках стебел є довгі колоски, що складаються з дрібних листочків. На верхньому боці листочків розташовані мішечки зі спорами.
Папороті, хвощі і плауни мають певні особливості будови. Ці рослини за зовнішнім виглядом мало схожі між собою. Але всі вони мають справжні стебла, надземні і підземні, будова яких схожа з будовою стебел квіткових рослин. У всіх є листя і справжні корені, а не ризоїди. У порівнянні з водоростями і мохами папоротеподібні мають більш складну будову. Однак до квіткових рослин їх віднести не можна, так як вони розмножуються не насінням, а спорами.
В доісторичні часи гався розквіт давніх папоротеподібних. Папороті, хвощі та плауни з'явилися на Землі в дуже далекі від нас часи - сотні мільйонів років тому. Вони пишно розрослися, утворивши лісові зарості на величезних просторах.
У стародавні часи здіймались з боліт цілі зарості могутніх дерев - передків сучасних хвощів. Предки сучасних плаунів теж були деревами-гігантами, що мали в обхваті 2 м, а у висоту сягали 30 м. У цих стародавніх лісах зустрічалися високі стовбури деревовидних папоротів з розлогими пучками перистого листя на вершині. У тропічних лісах ще до цього часу збереглися деревоподібні папороті, що нагадують своїх давніх предків.
Як відбувалося утворення кам'яного вугілля? Праліси величезних деревовидних папоротеподібних росли на болотистому грунті, покритом водою. Відмерлі дерева падали у воду. Під час розливу потужні річки зносили масу дерев в одне місце і заносили їх мулом і піском.
Вивчення викопних решток давніх папоротеподібних показало, що клімат в той час був теплий і вологий. Такий клімат був широко поширений на всій Землі і доходив на півночі Росії до Шпіцбергена і Нової Землі. Це стало відомо тому, що тепер там знаходять поклади кам'яного вугілля.
Через багато сотень років на півночі і в середній смузі Європи настало похолодання. Теплолюбні деревовидні папоротеподібні вимерли. Багато хто з них за ці сотні мільйонів років сильно змінився і тепер різко відрізняється від своїх давніх предків.
Праліси, поховані в пластах землі, використовується як паливо для господарства країни. 65% всіх паливних запасів Росії дає кам'яновугільна промисловість.
Таким чином, папоротеподібні - ще найбільш високоразвинені рослини, ніж мохи. Вони мають надземні і підземні стебла, листя і справжні корені. Папоротеподібні розмножуються спорами. До них належать папороті, хвощі та плавуни.
У найдавніші часи Землю покривали болотисті ліси, в яких росли деревоподібні папороті, хвощі та плавуни. Поклади кам'яного вугілля, утворені древніми папоротеподібними, мають величезне господарське значення.
