Анато́мия и физиоло́гия млекопита́ющих — совокупность сведений о строении и функционировании организма у млекопитающих.
Млекопитающие представляют собой один из классов позвоночных животных. С другими таксонами позвоночных их объединяет общность морфологической и физиологической организации. Для анатомии и физиологии млекопитающих характерно наличие тех же функциональных систем, что и у других позвоночных; однако многие из этих систем достигли у млекопитающих очень высокого уровня развития, и в целом данный класс считают наиболее высокоорганизованным по сравнению с другими классами позвоночных[1].
К основным отличительным морфофизиологическим особенностям, характерным для всех млекопитающих или для подавляющего большинства их представителей, относят: наличие молочных желёз и вскармливание потомства молоком, живорождение, истинную гомойотермию (теплокровность), наличие (хотя бы в эмбриональном периоде развития) волосяного покрова, высокую степень развития неопаллиума, составляющего у млекопитающих основную часть коры головного мозга, и ряд других особенностей[2].
Поодинокий іб життя тваринам ніяких особливих переваг не дає. Він зумовлений особливостями життєдіяльності особин певного виду і, перш за все, індивідуальним використанням території і ресурсів: особинам не потрібно ділитися кормом з іншими представниками виду. При цьому «свою» територію тварини часто позначають якимись мітками. Також, якщо окремі статевозрілі особини існують незалежно одна від одної, то вони лише на короткий час формують репродуктивні пари (наприклад, певні види жуків, змії, зайці, тигри тощо), маючи для цього рівні можливості. Крім того, такі тварини можуть утворювати випадкові взаємовигідні скупчення в місцях зимівлі (сонечка, соми, плазуни).
Переваги суспільного життя.
