Жила была белочка в сосновом бору.На соседнем дереве подруга её жила и каждую осень они вместе собирали еду на зиму,а потом делили.
пришло время записаться,а белка говорит подруге:
-в этом году сама я собиру орехи.Чую ты больше себе набераешь,а я голодная зимой.
белки напаслись и притоились а своих домиках.
вот наступил февраль.остался месяц,а у белки уже запасы закончились.истощала совсем.решила пойти просить у подруги.
Пришла белка извинилась и поклялась,та её простила и поселилась запасами.и жили они дружно вместе,собирая,орехи.
"Когов в оповіданні А. Чехова "Хамелеон" можна назвати хамелеоном?"
Прочитавши це оповідання А. Чехова, я зрозумів, що є такі люди, я дуже швидко змінюють своє рішення, зважаючи на обставини. Вони змінюють своє рішення, не як, щоб було справедливо, а так, щоб було вигідно для себе. Якщо якесь важливе рішення треба зробити серед інших, щоб було все справедливо, то вони виберуть рішення, яке їм буде вигідніше, адже якщо вони б вибрали інше, то воно вилізло їм боком, і їхні справи пішли не по плану - їх називають хамелеонами. Але справжня, чесна, справедлива людина вибрала вірне рішення, щоб було справедливо для всіх, незважаючи, якщо воно має вилізти їм боком, і будуть проблеми, ці люди за те, щоб була справедливість завжди, але таких осіб мало... Хамелеона можна побачити в оповіданні А. Чехова як Очумелова, спочатку він хотів винищити бідного собаку, але дізнавшись, що вона належить поважній особі, передумав своє рішення і змінив свій колір: "Генерала Жигалова? Хм! .. Зніми-но, Єлдирін, з мене пальто ... Жах як жарко! Повинно покладати, перед дощем ..." І це не єдиний раз, як він змінював свій колір: коли казали, що собака то генерала, то не генерала. Тобто Очумелов вирішував справу не по справедливості, а так, щоб було йому вигідніше, проблеми йому то не треба... Я засуджую таких, людей-хамелеонів, адже вони вирішують все не по справедливості, таких людей не слід слухати, чи поважати, краще їх гнобити за це, або підказати, як змінитися в кращу сторону. Гадаю, краще слухати справедливих, чесних людей, які вирішують рішення, щоб вибір був вибраний вірно, а не як вигідно їм!
Родной край всегда дорог нашему сердцу, это место, где чувствуешь себя защищенным, и если хочется отдохнуть после школьных занятий, то отправляешься в любимый уголок природы, облюбованный с самого детства. Хорошо ещё, если рядом журчит прохладная речка, перекатывая мелкие камушки, шумят кронами деревья, а летом над цветами гудят труженицы-пчёлы. Сердце моментально размягчается от такой душевности и красоты, а все проблемы отходят на задний план. Ещё днем не мог решить сложную задачку по геометрии, а уже после уроков убегаешь в свой собственный уголок, ложишься на мягкую траву и смотришь, как безмятежно бегут по небу облака, жуешь травинку, мечтаешь, слушаешь любимую музыку.
Только самые близкие друзья иногда разделяют со мной эту тихую радость, а чаще всего я прихожу в свое тайное место один. Бывает, хочется поразмышлять о чём-то или просто ненадолго забыться, и полное слияние с природой мне это сделать. Ветер, запутавшись между веток, срывает зеленые листья, бросая мне на лицо, щекочет ухо степной овёс, о чем-то щебечет птица, наверное, тоже радуется солнцу и теплу.
Все так быстро происходит и меняется в моем мире, что я устаю от перемен, а в любимом уголке природы жизнь идет своим ходом. Осенью осыпаются желтые листья с осин, и раздетые деревья беззащитно дрожат на ветру. Медленно ползет по листку улитка и прячется в домик от малейшего прикосновения, труженик-муравей тащит соломинку в свой маленький холмик, напоминая мне об отложенных делах. Так, постигая тайны природы, я постепенно взрослею и учусь ценить самое дорогое – свою родину.