Кожен із нас користується різними повсякденними речами, які роблять наше життя легшим, а
іноді без них обійтися і зовсім неможливо. До таких речей належить і посуд. В умовах розвитку науково-
технічного прогресу люди прагнуть зробити своє життя більш екологічним, тому спробуємо дізнатися про
посуд із природних матеріалів (дерево, глина) та звернемося до витоків його виготовлення. Необхідно
систематизувати та узагальнити відомості про традиційний український посуд, зосередити увагу на
особливостях його застосування в Придніпровському регіоні.
Останнім часом і
в світі, і в Україні дедалі більшу увагу
приділяють екологічно чистим продуктам та
здоровому харчуванню. Однак, аби
споживати смачну їжу - не нашкодити
своєму здоров’ю, замало вибирати лише
корисні продукти. Не менш важливо
підібрати якісний посуд, який зробить страви
смачнішими та кориснішими.
Глиняний посуд у часи його використання українцями (в даному контексті обмежимося хронологічним періодом від кінця ХІХ – до першої половини ХХ століття), побутував як для повсякденного вжитку так і для здійснення обрядів під час свят. Взявши за основу останнє призначення, виокремлю його в умовну групу, яку назву «празниковий глиняний посуд». Цей посуд відрізняється від звичайного, повсякденного, часом використання, в окремих випадках – формами, декором чи окремими його елементами.
Астрід Еріксон народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, в невеличкому містечку Віммербю у лені Кальмар провінції Смоланд, у фермерській родині. Вона стала другою дитиною Самуеля Авґуста Ерікссона і його дружини Ганни. Її батько займався сільськими справами на орендованій ділянці в Нессі, на самій околиці містечка. В Астрід був старший брат Ґуннар (1906—1974) та дві сестри — Ганна Інґрід Стіна (1911—2002) й Інґеґерд Брітта Саломе (1916—1997). Пізніше брат Астрід став членом шведського парламенту.Як написала сама Ліндгрен в автобіографічному збірнику «Мої вигадки» (Mina påhitt, 1971), вона росла у вік «коней та кабріолета». Основним засобом пересування для сім'ї був кінний екіпаж, темп життя був повільнішим, розваги ші, а стосунки з навколишньою природою тіснішими. Такі обставини сприяли розвитку у письменниці любові до природи — цим почуттям проникнута вся творчість Ліндгрен, від ексцентричних історій про доньку капітана Пеппі Довгупанчоху до повісті про Роні, доньку розбійника.
Сама письменниця завжди називала своє дитинство щасливим (в ньому було багато ігор і пригод) і вказувала на те, що саме воно служило джерелом натхнення для її творчості. Батьки Астрід не тільки відчували глибоку прив'язаність один до одного та до дітей, а й не соромилися виявляти її, що було великою рідкістю у той час. Про особливі відносини в сім'ї письменниця з великою симпатією і ніжністю розказала в єдиній своїй книзі, не зверненій до дітей, — «Самуель Август із Севедсторпа і Ганна з Гюльта» (1975).
Объяснение:
