Я би хотів живи в світі, де буде якомога більше добра і любові. Дуже хочеться, щоб люди ставилися один до одного з великою теплотою. У світі, в якому мені хотілося б жити, люди будуть ходити по вулицях і посміхатися один одному. А не так, як зараз, всі ходять з ранку похмурі, ніхто не посміхається. Таке відчуття, що вся радість просто пішла відразу з цих людей і більше не приходить. Так само на вулицях не буде жебраків, які просять милостиню. Про них буде дбати держава, як годиться. Їм буде вистачати коштів на те, щоб жити гідно.
Перша столиця України (рос. Первая столица) — радянське означення Харкова, пов'язане з тим, що з 1919 по 1934 роки це місто було столицею УСРР. Попри те що культурним і політичним центром країни був Київ, вибір столиці більшовиками припав на Харків, оскільки в Києві більшовики мали слабкі позиції і він був розташований ближче до фронту, що в сумі могло спричинити до реального, а не декларативного самоуправління УСРР [1]. Столичний статус Харкова на якийсь час змістив сюди центр культурного життя країни, з чим пов'язані такі явища, як харківський правопис і «розстріляне відродження».
За межами Харкова поняття «перша столиця» щодо цього міста викликає скептицизм, оскільки Київ на момент проголошення в Харкові УРСР уже був столицею УНР, до того ж саме Київ щонайменше з 9 ст. був історично загальновизнаним політичним і культурним центром України (зокрема в часи Київської держави і Гетьманщини).[2][3]. Тим не менше, воно є однією з основних підстав сучасних столичних амбіцій Харкова, зокрема ідеї перенесення в місто офісу Конституційного суду України[4]. Деякі критики цього поняття називають Харків «столицею голодомору», бо тільки після знищення кількох мільйонів українців більшовики наважилися перенести столицю до Києва.
