Вже протягом багатьох століть існує російський імперський міф про Київську Русь як «колиску трьох братніх народів», за яким Росія на правах «старшого брата» претендує на спадщину історії, культурних традицій, релігійного та духовного життя давнього Києва доби його розквіту як одного з центрів тогочасної цивілізації. І цей політичний міф так глибоко укорінився у свідомість російської політичної еліти,
що її спроби вироблення концепції власної ідентичності після розпаду спочатку Російської імперії, а згодом і СРСР (то ідея «євразійства», то повернення до «неонорманізму» з пошуками своїх витоків у варязьких поселеннях на берегах Ладоги), так чи інакше знову і знову повертаються «на круги своя» — до спадщини Київської Русі.
Яскравим підтвердженням цього є сучасна російська ідея-фікс щодо встановлення в Москві пам’ятника хрестителю Русі — великому князю київському Володимиру. А президент Росії В. Путін знову заговорив про «братський український народ», «спільну історію» та «духовні скрепи»
на тлі зальної концепції побудови так званого «руського міра», межі якого першочергово мають охоплювати межі колишньої російської імперії з її наступною трансформацією у форму СРСР.
І територія сучасної України тут перебуває на чільному місці в реалізації цих реваншистських планів та спроб повернути назад колесо історії.
Объяснение:
ответ:Хто такий лицар? Заглянемо у тлумачний словник і прочитаємо: лицар — у перекладі з німецької — вершник; у середні віки в Західній та Центральній Європі особа, що належала лицарству. Лицарство — військово-феодальний стан; у якому сенсі — дрібні світські феодали, що протистояли знаті.
Щоб зустрітися з представниками лицарства, про яких ми прочитали у словнику, перегорнемо сторінки балади великого німецького поета і письменника Фрідріха Шиллера «Рукавичка». І ось ми вже у XV столітті. Шиллер змальовує жорстокі забавки середньовіччя. Ми бачимо королівський двір, який розважається тим, що гав, як дикі звірі розривають одне одного. Це жорстоке дійство відбувалося на спеціальній арені при напливі бездіяльних глядачів.
Объяснение:
ответ:Введение.
Экстремальный спорт- спорт, как правило, связанный с опасностью для жизни. Данный термин заимствован в английский и русский языки из латыни: exter – внешний, превосходная форма- extremus- граничный, предельный. [6]
Экстремальные виды спорта стали распространяться в мире приблизительно с 1950-х годов. В наше время рост этих достаточно травмоопасных видов спорта стал стремительным. Направлений экстремального спорта с каждым годом становится всё больше и больше. Также увеличивается и число людей, занимающихся тем или иным экстримом, с целью либо снять напряжение, либо наоборот его получить. Потребность испытывать экстремальные ощущения и получать «порцию» адреналина становится зависимостью. Люди снова и снова рискуют своим здоровьем, а зачастую и жизнью, не осознавая всю опасность экстремального спорта. В основном жертвами экстрима становятся люди неопытные и подростки, которые с легкостью и азартом начинают заниматься чем-то новым и опасным из простого любопытства или из-за желания не отстать от других и следовать моде.
В данной работе мы рассмотрим некоторые экстремальные виды спорта и их особенности.
Паркур
Парку́р (фр. parkour, искажённое от parcours, parcours du combattant – дистанция, полоса препятствий). Название пришло из конного спорта , где так называется полоса препятствий.
Паркур – искусство перемещения и преодоления препятствий. Сутью паркура является движение и преодоление препятствий различного характера. Таковыми могут считаться как существующие архитектурные сооружения (перила, парапеты, стены и пр.), так и специально изготовленные конструкции (применяемые во время различных мероприятий и соревнований).
Появился сравнительно недавно. Многими занимающимися воспринимается как стиль жизни. Основан группой французов (Давид Белль, Себастьян Фукан и другие). Давид Белль в 1997 году снял несколько видеороликов про паркур, которые очень быстро распространились среди населения. Популярность этого занятия стала стремительно расти, привлекая все новых поклонников. Всех любителей паркура объединяет « Всемирная организация паркура» (PAWA), основанная Беллем. [7]
В настоящее время активно практикуется и развивается многими объединениями и частными лицами во многих странах. Люди, занимающиеся паркуром, называются трейсерами. В паркуре крайне важны скорость реакции, умение оценивать обстановку и свои возможности. [6]
Для занятий паркуром подходят: дома, гаражи, лестницы, скалы и другие объекты- препятствия. Основными для техники паркура являются умение правильно прыгать и приземляться с перекатом через плечо, так называемый «рол». От уровня усвоения этого трюка зависят проблемы и травмы в этом виде спорта. Движения, присутствующие в паркуре: бег, скачки, прыжки, восхождения, балансирование и т.д.
Основная нагрузка при занятиях паркуром приходится на ноги, поэтому большинство травм связаны с повреждениями коленных и голеностопных суставов, мышц и сухожилий ног, но также встречаются все виды травм. [8]
Чаще всего к травмам приводит неопытность, стремление ко «всему и сразу» трейсера, а также его изначальная физическая подготовка и состояние здоровья. Те же, кто подходит к занятиям этим видом спорта достаточно ответственно и серьезно, кто не торопится, а осваивает все постепенно, достигают очень хороших результатов при минимальном травматизме.
В искусстве занятия паркуром нашли отражение в фильмах: «Ямакаси. Новые самураи» и «Ямакаси2.Дети ветра» с участием команды «Ямакаси», созданной Давидом Беллем, а также в фильмах с его участием «13-й район», «13-й район.Ультиматум», «13-й район. Кирпичные особняки».
Объяснение: