Кыргыз тили -түрк тилдерине (генетикалык жактан Горно-Алтай, азыр, тескерисинче, кыпчак тобу) кирген кыргыздардын тили жана Кыргызстандын мамлекеттик тили. ). 2009 -жылдагы кыргыз калкынын каттоосуна ылайык, Кыргызстанда 3 830 556 адам кыргыз тилин эне тили катары сүйлөгөн, жана дагы 271 187 адам (анын ичинде 212 063 этникалык өзбектер) экинчи тил катары көрсөтүлгөн, алар эркин сүйлөйт. Ошентип, Кыргызстанда кыргыз тилинде сүйлөгөндөрдүн жалпы саны 4 миллиондон ашат. Ошондой эле, кыргыз тилинде сүйлөгөндөр - Өзбекстанда, Тажикстанда, Казакстанда, Кытайда, Россияда, Ооганстанда жана башка кээ бир өлкөлөрдө жашаган этникалык кыргыздар.
Чи кожен із нас є особистістю? Чи особистісне ядро є обов’язковою складовою особистості? Чи здатна особистість здійснювати масовий вплив на інших? – ТАК.
Не варто ототожнювати особистість із індивідуальністю, бо особистість є вищою, тобто надіндивідуальною. Кожен із нас народжується особистістю, лише ВИБІР (навіть щохвилинний) може спричинити або деградацію, яка призводить до втрати особистості, або певну досконалість (тобто досконалість життя для конкретної особистості). Цей вибір – вчинки, в яких людина заявляє про себе, вирізняючись як особистість серед інших, або, в яких вона нівелює себе не з фізичної, проте з духовної сторони. Я = особистість. Ми можемо й не помітити, як втратимо це Я, але тоді ми перестанемо усвідомлювати свою унікальність, свої вади й переваги. Думаю, аби особистісна досконалість на зайшла в глухий кут, то треба інколи вдаватись до стану рефлексії: досить поглянути на себе збоку, пізнати самого себе, реально оцінювати, а не переоцінювати.
Особистісне ядро людини – це стержень, із якого все починається й завершується, тобто він поєднує в собі внутрішній світ людини й її поведінку ззовні: містить все й генерує те «все» в діяльності; в стержні зосереджене вольове начало. На мою думку, особистісне ядро – це добро і зло (а вже ми самі обираємо між цими двома поняттями), виховання (близьких та суспільства) й самовиховання, синтез волі, свободи, розуму.
Вплив. Вважаю, що особистість здатна як і здійснювати масовий вплив на інших, нав’язуючи, або, підштовхуючи їх до спільного знаменника – якоїсь своєї ідеї, так і ніколи не розвинутися повноцінно: здеградувати повністю чи зупинитись на певному етапі розвитку. Якщо все ж одна особистість в змозі бути рушієм глобальних переворотів, то чи не варто прагнути розвивати своє власне Я?
Объяснение:
XIX в. — период создания большинства классических опер. Их авторами были французские, итальянские, немецкие и русские композиторы. Итальянец Дж. Россини, живший то в Италии, то во Франции, творил в разных оперных жанрах. В жанре так называемой большой оперы, получившей распространение во Франции в первой половине века, им был написан «Вильгельм Телль». Для большой оперы были характерны историко-героические сюжеты, пышные декорации и эффектная музыка. Но наиболее известной стала опера Россини «Севильский цирюльник», созданная в жанре оперы-буфф (комической оперы), с юмористическими и сатирическими речитативами и сценами.
Начало французской лирической опере положил Ш. Гуно, создавший оперу «Фауст», использовав сюжет любви Маргариты и Фауста. В итальянской школе наиболее прославленным композитором был Дж. Верди, оперы которого «Аида», «Отелло», «Риголетто», «Травиата», «Трубадур» и другие, с их драматургическим накалом в единстве музыки и действия, не сходят со сцен мировых музыкальных театров. Автором драматических опер («Богема», «Тоска», «Чио-Чио-сан») был другой итальянский композитор, мастер мелодий Дж. Пуччини.
Полностью жанр музыкальной драмы оформился в творчестве немецкого композитора-реформатора Р. Вагнера. В созданной по мотивам германского эпоса оперной тетралогии «Кольцо Нибелунгов» («Золото Рейна», «Валькирия», «Зигфрид», «Гибель богов») он подчинил музыкальную композицию действию, отказался от традиционных арий, широко применяя оркестровые партии и симфонические эпизоды. Творчество Вагнера оказало большое влияние на дальнейшее развитие музыкального искусства.