У наш час легко і просто передавати думки, мову на відстань. Особливо письмо. Саме воно дає можливість долати просторову і часову відстань. Ми можемо докладно описати події, своє життя, передати міркування на сотні і тисячі кілометрів, вивчати документи; ознайомлюватись із поглядами людей, які жили сотні й тисячі років тому. А чи завжди було письмо? Коли і як воно виникло?
Потреба передавати думки на відстань існувала споконвіку. Для задоволення її використовувались сигнали, до яких людини нерідко вдавалась навіть у часи існування й поширення письма. Перегорнимо хоча б сторінки нашої історії.
У часи, коли українська людність зазнавала спустошливих нападів татарських людоловів, для попередження про набіг використовувалась мова сигнальних вогнів. Козацька варта, що день і ніч чатувала на високих могилах у степу, побачивши татар чи зачувши тупіт орди, запалювала спеціально підготовлені бочки із смолою.
Мовою знаків у індіанців служив дим, у поселеннях Африки – свист, за до якого „перемовлялися”, ділилися новинами сусіди, розділені горами і проваллями.
Для передачі думок на відстань використовувались предмети. Індіанці, оголошуючи війну, надсилали супротивникові томагавк. Сигналом миру служила люлька: її на знак примирення по черзі палили представники ворогуючих племен.
Для передачі повідомлень використовувалось своєрідне намисто (вампум) – нанизані на стрічку морські черепашки. Поширеним було вузликове письмо – кіпу: зміст послань у ньому передавався через кількість прив’язаних до мотузки чи палиці шнурів і вузлів на них; форму, розташування , їх колір.
Йоганн Кеплер (рис. 4.3) визначив, що Марс рухається навколо Сонця по еліпсу, а потім було доведено, що й інші планети теж мають еліптичні орбіти.
Перший закон Кеплера. Всі планети обертаються навколо Сонця по еліпсах, а Сонце розташоване в одному з фокусів цих еліпсів (рис. 4.4, 4.5).
Головний наслідок із першого закону Кеплера: відстань між планетою та Сонцем не залишається сталою і змінюється в межах: rmax < г> гmin.
Точка А орбіти, де планета наближається на найменшу відстань до Сонця, називається перигелієм (від грец. peri — поблизу, relios — Сонце), а най- віддаленішу від центра Сонця точку В орбіти планети назвали афелієм (від грец. аро — далі). Сума відстаней у перигелії та афелії дорівнює великій осі АВ еліпса: rmax +гтЬі =2а . Велика піввісь земної орбітi
На зображенні: Планети обертаються навколо Сонця по еліпсах.
AF1 = rmin у перигелії;
BF1 = rmax — в афелії
Земля в перигелії З—4 січня наближається до Сонця на найменшу відстань — 147 млн км Земля в афелії З—4 липня віддаляється від Сонця на найбільшу відстань — 153 млн км (ОА або OB) називається астрономічною одиницею. 1 а. о. 149,6 106 км.
Ступінь витягнутості еліпса характеризується ексцентриситетом е — відношенням відстані між Фокусами 2с до довжини великої осі 2а, тобто 0<е<1.
Орбіта Землі має маленький ексцентриситет е =0,017 і майже не відрізняється від кола, тому відстань між Землею та Сонцем змінюється в невеликих межах від rmin =0,983 а. о. в перигелії до rmax = 1,017 а. о. в афелії.
Орбіта Марса має більший ексцентриситет, а саме 0,093, тому відстань між Землею та Марсом під час протистояння може бути різною — від 100 млн км до 56 млн км. Значний ексцентриситет (е = 0,8...0,99) мають орбіти багатьох астероїдів і комет, а деякі з них перетинають орбіту Землі та інших планет, тому інколи відбуваються космічні катастрофи під час зіткнення цих тіл.
sin a = 20/25 = 0.8
h = sin a * a = 0,8 * 15 = 12