Объяснение:
романи, яким вдається поєднувати в собі вкрай захоплюючу історію і непідробно високу мораль, зрозуміти яку змогла би навіть й дитина. Одним з таких унікальних романів є творіння пера французького письменника-майстра Жуля Верна, назва йому – «П’ятнадцятирічний капітан». Крім цікавої історії про пригоди юного моряка, читач також може повною мірою зрозуміти глибоке засудження автором проблеми рабства і негуманного ставлення до людини.Але, звичайно, насамперед всім сподобалася пригодницька історія Діка Сенда. Залишившись єдиним, хто здатний керувати морським судном, молодий хлопець не розбився об скелі, не затопив корабель, зрештою, не знищив своїх супутників. Він зміг вміло впоратися з керуванням морським судном і привести його до берегів. Так склалося, що подальша історія пригод Діка Сенда і його супутників була складною, заплутаною, але з усіма проблемами вони, на щастя, впоралися і вижили.
У той же час протягом всієї їхньої історіїавтор висловлює свій однозначний осуд стосовно ганебного явищу того часу – рабства. Нагадаю, що в ті часи рабство не було незаконним, а Дік Сенд і його друзі потрапили в Анголу, яка тоді вважалися мало не головним світовим центром рабства. Їх і самих хотіли задіяти в цьому процесі. Звичайно, у людей, яких продавали і купували, не було ніяких прав. У їх житті була ціна, втратити життя раба означало втратити вигоди, гроші і переваги, які існують у зв’язку з його працею. Неодноразово протягом роману Жуль Верн описував жахи рабського безправ’я і жорстокого ставлення по відношенню до рабів зі сторони торговців і всіх інших, хто мав до цього відношення. Через рабство життя африканських племен було зруйновано, їх б життя був зведений до нуля. Своїм романом французький письменник, як людина, яка проживала на території колоніальної держави, зробив щеплення всьому тодішньому суспільству, показавши всі жахи рабства.
Мені цей роман, безумовно, дуже сподобався. Я думаю, що, звичайно, є в цьому світі і такі, хто вважав його тривіальним або навіть безглуздим. Напевно ці люди просто неуважно або невдумливомо читали його. У роману «П’ятнадцятирічний капітана» цікавий сюжет, натхненні герої і, звичайно, дуже цінна мораль. Навряд чи в майбутньому проблема рабства встане перед людством так само гостро, а от проблема гуманного ставлення до людей існує, на жаль, і сьогодні. Саме з цієї причини я рекомендую цей роман до прочитання кожному, хто до цього часу ще не зробив цього
Гамлет із болем у душі переконується, що більшість людей — не такі вже й високогуманні особистості, тому у розпачі вигукує:
Хіба ж людина той, хто їжу й сон Вважає головним? Лише тварина. На кладовищі, коли Гамлет тримає череп «бідного Йорика», ми ніби разом із ним прозріваємо: усі ми тлінні: хто був великим і хто був малим — усі станем прахом:
Великий Цезар вмер — і глина він. Дірки, можливо, затикають ним. Ця проблема знову ж таки має два аспекти — оптимістичний і песимістичний. Гамлет у печалі, тому в усьому знаходить трагічність.
Я вважаю, що крім праху, людина залишає по собі пам’ять, добрі справи, залишає нащадків, які будуть пам’ятати про неї і, може, пом’януть, як казав Т. Шевченко, «незлим тихим словом».
Не тільки ж «замазкою для стін від холодів» залишилися Цезар, Александр Македонський, Вільям Шекспір. Нащадки шанують їхні справи,
дорожать їхніми іменами. Але слова Гамлета ніби примушують кожного замислитися, чим же залишиться він у пам’яті якщо не нащадків, то хоча б своїх рідних. Це філософське питання вічне і в той же час близьке людині, в які часи вона б не жила.
Гамлет стає свідком і учасником людської трагедії: йому одному відкривається те, чого не помічають інші,— занепадає мораль, руйнується поняття честі й обов’язку, втрачаються ідеали добра і правди. Як і заради чого жити людині в цьому світі? Що благородніше? Коритись долі І біль від гострих стріл її терпіти. А чи, зіткнувшись в чарці з морем лиха, Покласти край йому?
«Бути чи не бути» означає «Як жити?», «В ім’я чого жити?». І це питання належить до розряду вічних. І відповідь на нього шукає кожен для себе. Тут не може бути готових рецептів, вказівок, довідників. Комусь ці питання вирішити простіше, комусь складніше, а комусь вони і в голову не приходять. Ці питання близькі тим, хто вміє замислюватись, хто намагається не просто жити «день до вечора»…
Протягом трагедії Гамлет ніби зростає, мужніє, він пізнає мудрість життя і його непрості закони. Гамлет гине. Але він гине не через свою слабкість чи помилки, а через свою інтелігентність, добропорядність. Намагаючись вивести на чисту воду зло, гине сам і гинуть навколо нього люди. «Підгнило щось у королівстві Датськім». Можливо, це засіб вилікувати його — знищити дотла. Але це навряд чи можливо — влада змінилася, а народ і ті, хто ближчі до влади, залишились ті самі. Такі як Озрики — «комахи» — завжди будуть плести сіті підлесництва, брехні і зради. І це теж вічно актуальна проблема.
У трагедії вражає те, що доходиш висновку: людина — підле створіння. Якщо такі люди, які мають бути мудрішими, кращими, не можуть цивілізовано вирішити питання, то чого ж чекати від неосвіченого, невихованого простолюду? Так і хочеться сказати словами сучасної реклами: «Якщо влада не може до людині…».
Але я вірю, що людина — «найдовершеніше з творінь», вона справді «дією подібна до ангела», і коли намагатись робити тільки світлі діла, не допускати в серці «чорних плям», то можна досягти багато чого. Стати справжньою людиною: ЛЮДИНОЮ! Я вірю — значить так і буде!
лучший ответ