Коли Господа Ісуса Христа взяли під стражу у Гетсиманському саду, то здалеку за Ним пішли апостоли Петро та Іван. Іван був добре відомий у домі первосвященика, мабуть, у зв’язку з риболовством, тому він безперешкодно зайшов у двір первосвященика, куди стражники повели Ісуса Христа на допит. Невідомих людей туди не пускали й Петро залишився на вулиці біля воріт маєтку первосвященика Анни. Але Іван хотів, щоб і Петра пустили у двір маєтку Анни, тому попросив знайому служницю, щоб вона пустила Петра у двір.
Служниця вийшла біля воріт маєтку Анни, щоб пропустити у двір Петра, й, щоб дізнатися, кого пустити, а може з допитливості, служниця питає:
– Це ти учень тієї Людини – Ісуса?
– Ні, – сказав Петро і став біля багаття, яке запалили люди через непогоду і холод. І в цей час закукурікав півень, як Петро вперше відрікся від Ісуса.
Коли первосвященик Анна завершив допит, то вояки повели Ісуса до первосвященика Каяфи через двір, бо Анна і Каяфа жили в одному будинку. Слідом за Господом Ісусом до Каяфи пішов і Петро. Біля маєтку первосвященика Каяфи зібралося багато людей, серед який був і Петро. Оскільки після опівночі дуже похолодало, слуги розпалили багаття у дворі та грілися. Й Петро підійшов до багаття, щоб зігрітися. Хтось зі слуг помітив якусь стурбованість Петра, мабуть, по розмовному діалекту визначив, що він галілеянин, й запитав:
– Чи не з учнів Його (Ісуса) й ти?
– Ні, чоловіче! – стверджувально відказав Петро. Це було друге відречення, яке відбулося тоді, коли Ісуса вели від Анни до Каяфи.
Після другого відречення минула година. Наближався вранішній світанок, а з ним пора півнячих співів. Закінчувався суд у первосвященика Каяфи. Тоді один з рабів, родич того ж самого Малха, якому Петро відсік вухо, підійшов до Петра й запитав:
– Чи не я бачив тебе з Ісусом у Гетсиманському саду?
А хтось інший із людей додав:
– І цей був з Ним (Ісусом), бо він галілеянин.
Петро злякався, зовсім розгубився і став божитися та присягатися, що не знає Ісуса, й зокрема сказав:
– Чоловіче, – не відаю, про що ти говориш...
Коли Петро ще говорив своє третє відречення від Ісуса, тим часом другі півні заспівали. У цю ж мить після другого допиту Ісуса Христа вели з будинку первосвященика Каяфи у двір його маєтку, де він повинен був дочекатися ранку і офіційного суду синедріону.
Ісус із галереї будинку кинув погляд на Петра. Цей погляд був настільки проникливий, що зворушив Петра до глибини серця. Й тоді Петро згадав слова Ісуса Христа під час Тайної вечері: «По-правді кажу тобі, що цієї ж ночі, перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене і скажеш, що не знаєш Мене».
І в голові Петра немов відлуння, кілька раз вторячи: «...зречешся Мене..., ...не знаєш Мене..., ...зречешся Мене..., ...не знаєш Мене...».
Петро в цю ж мить вийшов зі двору Каяфи і гірко плакав про своє гріховне падіння. Печаль Петрова була проникнута полум’яною любов’ю до Господа нашого Ісуса Христа. Петро вірив у нескінченне милосердя Господа і сподівався, що цей гріх йому буде прощений.
Петро каявся і молив Бога про прощення все своє решту життя. Щоразу, коли серед ночі Петро чув спів півня, від вставав із ліжка, клякав на коліна і, плачучи, каявся у своїм зреченні, хоча Сам Господь невдовзі після Воскресіння простив Петрові.
Багато людей, які бачили Петра, підтверджували, що очі апостола Петра були весь час червоними від частого і гіркого плачу покаяння.
Так склалися обставини, що апостол Петро тричі зрікся Ісуса у цю тяжку для Ісуса, холодну ніч. Це не було свідоме чи злобне зречення, а швидше всього, несвідоме, мимовільне, невільне у силу обставин, що складалися в цю ніч. Проте воно було під впливом сатани.
На жаль, у кожного з нас або були, або можливі випадки, коли з уст виривається якесь слово, сказане невпопад чи проти когось із присутніх. Це не означає, що людина так думає, як сказала, це швидше всього вказує на те, що людина не контролює своїх думок.
KИТОБ ХАҚИДА
Турган жойингдан жилмай қоласан,
Бировга парво қилмай қоласан.
Вақт ўтганин ҳам билмай қоласан,
Қўлингда китоб бўлса агар, дўст.
Унитилади бўлса чарчоғинг,
Ёдга келмайди ҳатто чанқоғинг.
Қўлингда бўлар чин дўст-ўртоғинг,
Қўлингда китоб бўлса агар, дўст.
Арзийди суйсанг қучиб эркалаб,
Дўстни эъзозлаш дўстдандир талаб.
Қўлингдан қўйма ҳар кеч-эрталаб,
Қўлингда китоб бўлса агар, дўст.
Катта бойликка бўлибсан эга,
Китоби йўқлар эгадир нега?
Роббим марҳамат этибди сенга,
Қўлингда китоб бўлса агар, дўст.
Ёритсин унинг нури йўлингни,
Нурга тўлдирсин ҳамда кўнглингни.
Азиз қилибди ҳатто қўлингни,
Қўлингда китоб бўлса агар, дўст.
Китобдек бир дўст борми жаҳонда?
Ёнингдадир ул зарур ҳар онда.
Ўқиб-ўқиб ол манфаат-фойда,
Қўлингда китоб бўлса
Ещё одна:
Kitob
Ўқиганда бир – бирлаб,
Устоз каби сехрлаб,
Илм берган мухрлаб,
Китоблардир,китоблар.
Куёшдаин нури чош,
Гўёки қалби оташ,
Мехрибон дўст ва сирдош,
Китоблардир,китоблар.
Дўст бўлган донога хам,
Мардга,мардонага хам,
Лолага,Раънога хам,
Китоблардир,китоблар.
Ўқиганда бир – бирлаб,
устоз каби сехрлаб,
Илм берган мухрлаб,
Китоблардир,китоблар.
Китобга мехр кўйиб,
Ўқигач ўсди онгим.
Янги маъно касб этиб,
Ота бошлади тонгим.
Хар сатри,вароғидан
Сўзларнинг териб дурин,
Мухрладим қалбимга
Гўё заковат нурин.
Кўлдан қўймаин уни
Тағин ўқийман чунон
Бўламан эл – юртимга
Энг муносиб,мард ўғлони.
За ошибки извиняюсь.
