відноситься до основних невизначуваних понять геометрії. Площина безмежна. У практичних застосуваннях, як правило використовуються ті або інші її частини, обмежені якою-небудь плоскою замкнутою лінією. Обмежену частину площини називають відсіком площини.
5.1. Задання площини
5.1.1. Задання площини трьома точками
Для того, щоб задати площину в просторі, досить задати три її точки, не лежачі на одній прямій. Щоб переконатися в цьому, зайдіть сюди (рис.5.1).
На рис. 5.1 наочно показано, що три точки однозначно задають площину.
Побудова комплексного креслення і наочного зображення такої площини розглянута нижче рис.5.2а,б.
Задання площини трьома точками є основоположним і безпосередньо з нього витікають інш
задання площини прямою і точкою, що не лежить на цій прямій (рис. 5.2в) ;
задання площини пересічними прямими (рис. 5.2г) ;
задання площини трикутником
У періоди втрати Україною державної незалежності і поділу її території між сусідніми державами на українських етнічних землях створювались колоніальні органи управління та поступово поширювався адміністративно-територіальний устрій метрополії. В Україні першими спробами адміністративно-територіального поділу можна вважати існування земель-князівств за часів Київської Русі.
У IX—XII століттях територія сучасної України поділялася на Київську, Чернігово-Сіверську, Переяславську, Волинську і Галицьку землі, які входили до складу Київської держави. Деякі менші землі, через низький економічний і політичний рівень розвитку, входили до складу Київського князівства, зокрема Полянська (Руська), Турово-Пінська і Древлянська землі. Землі-князівства поділялись на волості, центрами яких були міста — «городи».
За політичним устроєм Київська Русь являла собою державне утворення у формі монархії. На чолі держави стояв великий князь київський, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, судової і військової влади. Внутрішнє управління державою здійснювали численні княжі управителі. На найвищі адміністративні посади призначались представники великокнязівського роду або намісники (посадники) і тисяцькі. Згодом провідне місце серед київських урядовців займав двірський, або дворецький, основна діяльність якого була пов’язана з управлінням князівським двором. Розгляд судових справ здійснював сам князь. За дорученням князя судові функції міг виконувати хтось із бояр, найчастіше дворецький. На місцях судочинством найчастіше займався спеціальний київський урядник — тивун (тіун). Найрізноманітніші функції при дворі виконували печатник, стольник, покладник, сідлецький, а також дрібніші чиновники — биричі, отроки, дітські, городники, митники та інші.
Объяснение: