Дри́блинг (англ. Dribble — «вести мяч») или обводка — в ряде видов спорта манёвр с мячом, смысл которого состоит в продвижении игрока мимо защитника, регламентированного правилами, при сохранении мяча у себя: Гандбол: мяч должен регулярно ударяться об пол, перемена руки не разрешена.Основная стойка при ведении мяча: ноги в коленях согнуты, таз опущен, тело наклонено чуть вперед, плечи развернуты, голова поднята. Во время ведения игрок должен быть готов в любой момент изменить направление движения, сделать остановку, передачу или бросить по кольцу. Мяч укрывается от соперника корпусом, плечом, свободной рукой. Кисть руки, ведущей мяч, регулирует силу удара, высоту отскока и направление движения мяча. При этом мяча касаются лишь кончики пальцев, игрок не должен смотреть на мяч, а только периферическим зрением контролировать его. В поле зрения дриблёра одновременно должны находиться партнёры, защитники, судьи.[источник не указан 760 дней]
Основная стойка при ведении мяча: ноги в коленях согнуты, таз опущен, тело наклонено чуть вперед, плечи развернуты, голова поднята. Во время ведения игрок должен быть готов в любой момент изменить направление движения, сделать остановку, передачу или бросить по кольцу. Мяч укрывается от соперника корпусом, плечом, свободной рукой. Кисть руки, ведущей мяч, регулирует силу удара, высоту отскока и направление движения мяча. При этом мяча касаются лишь кончики пальцев, игрок не должен смотреть на мяч, а только периферическим зрением контролировать его. В поле зрения дриблёра одновременно должны находиться партнёры, защитники, судьи.[источник не указан 760 дней]Дриблинг осуществляется подушечками пальцев, пальцы должны быть расслаблены и распростёрты, кистью руки делается полукруговое движение, при этом предплечье двигается вверх и вниз. Мастера дриблинга ведут мяч близко к земле, что снижает риск перехвата защитником. Продвинутые дриблёры могут вести мяч за спиной, между ногами и изменять темп ведения, в результате чего игроку трудно защищаться и появляются возможности прохода, броска или передачи.[источник не указан 760 дней]
Основная стойка при ведении мяча: ноги в коленях согнуты, таз опущен, тело наклонено чуть вперед, плечи развернуты, голова поднята. Во время ведения игрок должен быть готов в любой момент изменить направление движения, сделать остановку, передачу или бросить по кольцу. Мяч укрывается от соперника корпусом, плечом, свободной рукой. Кисть руки, ведущей мяч, регулирует силу удара, высоту отскока и направление движения мяча. При этом мяча касаются лишь кончики пальцев, игрок не должен смотреть на мяч, а только периферическим зрением контролировать его. В поле зрения дриблёра одновременно должны находиться партнёры, защитники, судьи.[источник не указан 760 дней]Дриблинг осуществляется подушечками пальцев, пальцы должны быть расслаблены и распростёрты, кистью руки делается полукруговое движение, при этом предплечье двигается вверх и вниз. Мастера дриблинга ведут мяч близко к земле, что снижает риск перехвата защитником. Продвинутые дриблёры могут вести мяч за спиной, между ногами и изменять темп ведения, в результате чего игроку трудно защищаться и появляются возможности прохода, броска или передачи.[источник не указан 760 дней]Следует учитывать, как быстро ни вести мяч, передача пройдёт быстрее ведения выбирается в зависимости от расстояния до защитника и кольца соперника.[источник не указан 760 дней]
Это из интернета но надеюсь
1.Бджільництво, як галузь сільськогосподарського виробництва, займає проміжне місце між рослинництвом і тваринництвом. Його кормова база — посіви ентомофільних сільськогосподарських культур, плодово-ягідні насадження, лісові, лучні і дикорослі та сіяні медоноси. Під пасічні садиби виділяють ділянки земельних угідь господарств, в лісах міжгосподарських об'єднань і Держлісфонду. Для розміщення кочових пасічних точків виділяють ділянки в лісах, парках, на полях багаторічних і однорічних трав, в лісосмугах, на луках та в інших місцях поблизу джерел взятку.
2Бджільництво є давнім ремеслом народу і лише на початку ХІХ століття воно
стало галуззю сільського господарства.
На сучасному етапі бджільництво, як галузь, займається не лише розведенням
бджолиних сімей і отриманням продуктів власного походження, а й використанням
бджіл на запиленні ентомофільних сільськогосподарських культур.
Україна – країна інтенсивного землеробства, в якій майже половина посівів
сільськогосподарських культур потребує перехресного запилення.
Від бджіл ми отримуємо мед, віск, квітковий пилок, маточне молочко, прополіс,
бджоліну отруту, гомогенат трутневих личинок. Крім того останнім часом у медицині
використовується бджолиний підмор.
Використовуючи медоносні ресурси, від однієї бджолиної сім’ї можно отрімати
до 100 кг меду. Основний продукт бджільництва – мед, відрізняється від цукру
приємним смаком і лікарськими властивостями.
Поширюється застосування в медицині бджолиної отрути, маточного молочка та
прополісу.
До двох третин отриманого від бджіл воску використовується на виготовлення
вощини, решту воску використовують у парфумерії, медицині та інших галузях.
Багата кормова база України ще не повністю використовується.
Медозбори нестабільні, продуктивність праці пасічників залишається низькою,
на більшості пасік відсутня механізація трудомістких виробничих процесів.
З метою збільшення товарності й рентабельності пасік необхідно володіти
теоретичними знаннями і практичними навичками з догляду за бджолиними сім’ями, та
збереження їх під час зимівлі.
Провідна роль у збільшенні рентабельності галузі належить спеціалістам
господарств.
Медоносна бджола здавна була і залишається дотепер предметом зацікавленості
людей у пізнанні доладного життя та діяльності у формі сім’ї, що досягла
високого рівня інтеграції живої природи. Потреба готуватися до пасічникування і
постійно вивчати життєдіяльність бджолиної сім’ї виникла й посилювалася в процесі
історичного розвитку галузі та вдосконалення засобів і методів праці.
3У історичному розвитку бджільництво пройшло ряд етапів від глибокої давнини,
коли кочові племена почали відбирати з гнізд диких бджіл, стільниковий мед, до
нинішнього стану розвиненої, технічно оснащеної галузі з широким використанням
різних виробів на основі продуктів бджолиної сім’ї.
Полювання на диких бджіл забезпечувало людей поживним солодким
продуктом, як і добування в природі іншої їжі. Цей промисел розвивався і був досить
поширеним у наших предків. Хижацьке руйнування бджолиних гнізд завдавало значної
шкоди. Виживанню медоносної бджоли як виду сприяла властива їм форма
розмноження роїнням і здатність розселятися повсюду, де була відповідна рослинність
для створення запасів корму та можливість знаходити житло в захищених місцях –
дуплах дерев, щілинах скель, тощо. Щоб збільшувати збір меду в людей виникла
потреба влаштовувати високо у стовбурах живих дерев штучні дупла – борти для
природного поселення роїв.
Наступний етап розвитку бджільництва у лісових місцевостях є бортництво.
Особливо воно мало місце у слов’ян. Починаючи з ІХ століття у Київській державі мед
та віск набувають важливого значення в економіці натурального господарства. По
Дніпру та іншими торговими шляхами цінні продукти бджіл вивозили до багатьох
країн, особливо у Грецію, та обмінювали на різні товари. Мед використовували для
приготування багатьох страв і напоїв. Бджільництвом займалися бортники, що брали