«Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» «…Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»
«Про себе Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»
«Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови… Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»
«Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».
Тося
«Вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він…»
«А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. Її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».
«Вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей». ·
«Випусти… бо вони повмирають без води». ·
«У її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».
«Вона хотіла податися разом із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».
«Вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!.. Що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть». ·
«І вона й справді появилась. Стала біля своєї хати й дивилась, як вони сідають у машину. Їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась»
Наречие – это самостоятельная часть речи, обозначает признак действия или признак признака. Отвечает на вопросы: как? когда? откуда? почему? в какой степени? В предложении наречие обычно выступает обстоятельством: Он внимательно читал газету. Наречия бывают производным , образованными от прилагательных, существительных, местоимений, числительных, глаголов: волшебно, красиво ; и непроизводными : тогда, здесь . По значению наречия делятся на определительные: слезно, по – английски, трижды. обстоятельственные (временные, пространственные, причинные, целевые): сегодня, налево, назло . Наречия, образованные от качественных прилагательных имеют степени сравнения : сравнительная степень: основа + суффиксы- ее, -ше = смазливее, младше ; превосходная простая степень: основа + суффиксы – ейше (-айше )= строжайше, покорнейше. превосходная сложная степень: наречие + всех (всего) = старше всех, больше всего . Наречия могут быть знаменательными (громко, плохо, вчера) и местоименными (где, куда, откуда, как). В речи преобладают знаменательные.
Now that the United Kingdom’s latest population statistics are available, Terry Bleater asks, ‘Do the British know who they are?’ – Сейчас, когда последние статистические данные населения Соединенного Королевства доступны, Терри Блитер спрашивает: «Британцы знают кто они?»
A To the rest of the world, people from the UK are British. But it’s surprising to learn that only 31 percent of people in the UK say they are just British. In fact, nearly half the population say their nationality is something else — English, Scottish, Welsh, Irish or perhaps Vietnamese, Indian or Somali. Some people, about 16 percent, even say that they have two nationalities: they are British, but also Scottish or Chinese. There are hundreds of possibilities! Are we confused? Is it a problem? – Для остальной части мира, люди из Великобритании являются британцами. Но удивительно, что только 31 процент людей в Великобритании говорят, что они только британцы. На самом деле, почти половина населения говорят, что их национальность это что-то еще – англичанин, шотландец, валлиец, ирландец или, возможно, вьетнамец, индиец или сомалиец. Некоторые люди, около 16 процентов, даже говорят, что у них есть две национальности: они британцы, но и шотландцы или китайцы. Есть сотни возможностей! Мы запутаны? Это проблема?
В No, it doesn’t seem to be. Britain is changing all the time and we are not just tolerant of differences — we are proud of them. We enjoy the diversity that multiculturalism gives us. The ethnic groups that exist in the UK bring with them at least six major religions, including Christianity, Islam, Hinduism, Buddhism, Sikhism and Judaism. Each community contributes its own culture and language. Britain still has two official languages; English and Welsh, but we speak many more — approximately 150 in fact — from Mandarin Chinese to Urdu. Many of us are even bilingual. – Нет, кажется, не будет. Великобритания все время меняется, и мы не только терпимы к различиям — мы гордимся ими. Нам нравится разнообразие, которое мультикультурализм дает нам. Этнические группы, которые существуют в Великобритании приносят с собой, по крайней мере, шесть основных религий, включая христианство, ислам, индуизм, буддизм, сикхизм и иудаизм. Каждая община вносит свою собственную культуру и язык. Британия до сих пор имеет два официальных языка; Английский и валлийский, но мы говорим на большем количестве — на самом деле примерно 150 — от путунхуа (мандаринский китайский язык) до урду. Многие из нас даже двуязычные.
С And then there’s the fun stuff that cultural diversity brings, in music, food and the arts. The days of fish and chips are behind us, as a walk around the capital shows. Almost every district has Lebanese, Chinese, Thai and Vietnamese restaurants. Thousands of Londoners visit the Notting Hill Carnival every year to dance to steel bands, reggae, soca, calypso and jazz. Our cinemas show films from India and South America and thousands of people fill our pubs and clubs to listen to everything from Irish dance bands to African hip-hop. Welcome to New Britain: a confident, tolerant country which is proud of its many cultures. – И есть забавная вещь, культурное разнообразие привносит в музыку, еду и искусство. Дни рыбы и картофеля находятся позади нас, как показывает прогулка по столице. Почти каждый район имеет ливанские, китайские, тайские и вьетнамские рестораны. Тысячи лондонцев посещают карнавал Ноттинг Хилл каждый год, чтобы танцевать под металлические группы, регги, сока, калипсо и джаз. Наши кинотеатры показывают фильмы из Индии и Южной Америки и тысячи людей заполняют наши пабы и клубы, чтобы слушать все, от ирландских танцевальных групп до африканского хип-хопа. Добро пожаловать в Новую Британию: уверенную, толерантную страну, которая гордится своими многочисленными культурами.
Юрко
«Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» «…Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»
«Про себе Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»
«Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови… Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»
«Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».
Тося
«Вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він…»
«А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. Її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».
«Вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей». ·
«Випусти… бо вони повмирають без води». ·
«У її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».
«Вона хотіла податися разом із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».
«Вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!.. Що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть». ·
«І вона й справді появилась. Стала біля своєї хати й дивилась, як вони сідають у машину. Їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась»
Объяснение: