Відповідь:
Людиною бути дуже складно, адже справжня людина повинна мати такі риси, як чесність, доброзичливість, добросовісність і відповідальність. Для того, щоб розуміти, наскільки ти хороша особистість, слід вміти бачити свої вчинки очима інших людей, слід замислюватися над тим, що ми робимо. Адже часто ми діємо, не розуміючи, які наслідки можуть бути від наших вчинків, а через деякий час нам доводиться шкодувати про скоєне. Крім того, бути людиною — це обов’язково мати мету в житті, друзів, родину.
Кожен з нас хоча б раз замислювався над тим, якою людиною він є, кожен з нас хоча б раз намагався змінити себе. Але перш ніж змінюватися, треба визначитися, що ти прагнеш мати від життя і яким у цьому житті ти хочеш бути. А вже потім треба виховувати саме ті якості, які до досягнути мети і втілити в життя свої прагнення. Та робити це необхідно вже зараз — не слід відкладати на завтра те, що ти можеш зробити сьогодні.
Письменники та поети у будь-які часи досить часто зверталися до теми людяності, виховання справжньої людини. Актуальною ця проблема залишається й сьогодні: як у літературі, так і в реальному житті. Майже у кожному літературному творі можна знайти ствердження, що гідною людиною бути непросто. Я наведу лише один приклад з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». У цьому чудовому творі письменниця розповідає нам історію кохання звичайного хлопця Лукаша і лісової дівчини Мавки. Хоча Лукаш і був людиною, але згодом виявилося, що саме Мавка, представниця природи, мала більше людського. Бо для Лукаша у житті головними були влаштований побут і матеріальні блага, а не взаємне кохання і щирість. У нього не було тих головних рис, що саме й роблять людину Людиною.
Пояснення:
Друга половина ХХ століття стала новим історичним періодом, у якому відобразилися наслідки катастроф двох світових воєн та інших трагедій і сформувалися нові світоглядні та мистецькі концепції. Доволі відчутним результатом Другої світової війни стала політизація літератури, автори антивоєнних і антиутопічних творів розмірковують над причинами катастроф, проблемами відповідальності як урядів, так і пересічних людей за скоєне зло і перед собою, і перед людством.
У другій половині ХХ століття продовжував існувати реалізм, проте в межах цього напряму в ХХ столітті виникли дві концепції. Перша (консервативна, або закрита) концепція реалізму доволі жорстко відгороджувалася від нереалістичних тенденцій у мистецтві, орієнтуючись на широку описовість дійсності. Проте такого роду література поступово вичерпала себе і перетворилась або на комерційно-розважальну, обслуговуючи смаки масової культури, або ж у країнах із тоталітарним режимом почала виконувати пропагандистську функцію, підпорядковуючись панівній ідеології.
У 1950—1960-х роках небувалої популярності набула латиноамериканська проза, представлена у творчості Хорхе Луїса Борхеса, Хуліо Кортасара, Ґабріеля Ґарсіа Маркеса та інших. Автори «нової літератури» поєднали риси інтелектуальної літератури з побутово-етнографічними реаліями, міфологією, створивши самобутнє мистецьке полотно. З Латинською Америкою пов'язують розквіт магічного реалізму, риси якого були ще у творчості Франца Кафки.
мальчик Том,спокойный мальчишка который стал главным свидетелем праздника в ихнем розрушином городе,именно этот мальчик держал в руке улыбку Джаконды
Объяснение:
извеняюсь что на русском,украинской розкладки нет