Дуб — род деревьев и кустарников семейства Буковые (Fagaceae). Род объединяет около 600 видов.
Это дерево известно каждому,любой человек его знает, и любому животному он хорошо знаком .
Многие виды этого рода принадлежат к числу так называемых вечнозелёных, снабжены листьями кожистыми и остающимися на растении даже по нескольку лет.
Дерево считается долгожителем, продолжительность жизни до 5 столетий. Но плодоносит оно только с 30 лет после посадки.
Древесина очень прочная , мало подвержена гниению. Строения и мебель служат долгие годы.
Вино и коньяк выдерживают в дубовых бочках, так как древесина дуба очень хорошо пропускает необходимый напитку кислород.
Активные вещества , содержащиеся в листьях убивать микробов
Очень ценная кора дуба, богатая дубильными веществами . Ее применяют в качестве вяжущего, кровоостанавливающего, противовоспалительного, противовирусного и антисептического средства.
Желуди также используют как лечебное средство и как пища. Из желудей производят желудевый кофе. Плоды идут на корм домашним животным и птицам. В них содержится до 40% крахмала. Желудевая мука значительно ускоряет рост кур и повышает яйценоскость.
Считается, что у дуба сильная энергетика. На Руси его считали святым деревом. В дубовых рощах строили храмы и святилища. Дуб считается деревом мудрости и силы
картинку наидите дуба желудя
В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим.
В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі.
“Нельзя срывать злость на пленных, – з гіркотою думає Іван, – плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”.
Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова.
